Темна вода

Мельник посміхнувся кутиками губ.

— А ви правильно думаєте. Я вже вас просік: ви хочете, аби колишній опер у приватному порядку розкрутив цю справу. Хтось топить рибалок на Тихому Затоні. Причому робить це навмисне, аби відлякувати від того місця, а заодно і від тієї бази відпочинку потенційних клієнтів. Ніхто не хоче відпочивати там, де в околицях систематично вбивають людей. Коротше кажучи, невідомий конкурент хоче загубити ваш бізнес на корню. І моє завдання його вирахувати. Ситуація просто як у американському детективному кіно.

— Не думав, що опери дивляться кіно.

— Колишні опери дивляться. Часу вільного — хоч залийся. Ну, я правильно вгадав?

— Майже. Тут, власне, є один нюанс, який повертає справу зовсім іншим боком...

— Момент! — Мельник виставив перед собою руку долонею вперед. — Секундочку. Чому б вам не передати всі матеріали експертиз відповідним органам? Якщо вже ви змогли організувати ексгумацію трупів, розтин, коштовні аналізи, то невже на підставі цього хтось, особливо — сьогодні, коли в міліції тотальні чистки, ризикне відмовитися від порушення явної кримінальної справи? У вас на руках незаперечні докази того, що чотирьом рибалкам допомогли потонути. До того ж один човен зник. Відоме навіть місце, де все це трапилося. При всьому бажанні я, будучи при виконанні службових обов’язків, не зміг би відписати справу, підкріплену такими серйозними паперами. До того ж ви можете стимулювати процес розслідування власним авторитетом. Я так розумію, ви можете впевнено рухати різними важелями. Офіційне розслідування може стримати вашого ворога, навіть зупинити його. Принаймні, на деякий час. А може — назавжди. Для чого вам цей зарубіжний детектив із приватним розслідуванням?

Заруба не поспішав відповідати. Замість того він, помовчавши, підвівся, підійшов до вбудованого в стіну сейфа, набрав потрібну комбінацію цифр, відкрив дверцята, вийняв почату пляшку „Тиси”. Не закриваючи сейфа, повернувся за стіл, прихопивши по дорозі с полиці два срібних келишки, наповнив їх коньяком. Один підсунув Мельнику, другий взяв сам і, заклично хитнувши ним, перехилив його вміст собі до рота. Примружився, поплямкав губами.

— Чому не п’єте? Звикли до горілки?

— Швидше не звик до дорогого коньяку, — Мельник так само одним ковтком осушив свій келишок, покрутив його в пальцях, обережно поставив на гладеньку поверхню стола.

— Значить, повертаючись до наших справ, у всьому ви праві. Логіка є в кожному вашому слові. Але є речі, — знову пауза, — є, знаєте, такі речі, які не піддаються жодному логічному поясненню. Тому я не поспішаю вимагати офіційного розслідування. Про висновки експертиз правоохоронні органи не знають. Я дізнавався — при бажанні документи завжди можна пустити в діло. Тут інше... Розумієте... хоча, гм, це важко зрозуміти нормальним осудним людям... Ви тут сказали, що я знаю місце, де все це сталося. Справа в ньому — в цьому самому місці. В Тихому Затоні, будь він проклятий... Власне, ходять такі чутки, що це місце справді прокляте. Погане місце.