Міцний кулак туарегів
- Автор: Вавра Ярослав Раймунд
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Ганна Пашко
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Міцний кулак туарегів». Краткое содержание книги:
Історія про Бен Манзура, жорстокого шейха[1] уаргельської Шаанби, який підступно позбавив життя славетного царя ахаггарських туарегів, і про швидку помсту за той злочин належить до найтиповіших воєнних історій Сахари дев'ятнадцятого століття. Події, про які я вам розповідатиму, мають історичну основу. Коли тридцять сьомого року я відвідав Уарглу й дивовижну мзабську республіку «Семи святих міст», старі шейхи розповіли мені про ці події багато цікавого. Про дещо, на мою думку варте вашої увага, я розповідаю в цій книжці, перевіривши наперед оповідки шейхів у генерала Домаза, який теж не забув про похід ахаггарців на Уарглу. Та й давні літописи хариджитів[2], з якими я ознайомився під час моєї третьої подорожі 1947 року, відкрили мені чимало таємниць сивої давнини.
Отже, я розповім вам про Сахару і її мешканців — моїх друзів на далекому спекотливому півдні. Хто з вас читатиме про цю безмежну пустелю, про те, яка вона є, той пересвідчиться, що Сахара — аж надто цікава, без будь-яких вигадок цікава і в далекому минулому, і нині.
Я. Р. В.
Малий Гасан народився в день весілля свого найстаршого брата. Ти ж знаєш, що Гасанова мати одразу померла, і її смерть зіпсувала весілля…
Мати — це мати, і хлопці щиро оплакували її, а потім заприсяглися, що цього несподіваного приходня, який коштував матусі життя, виховуватимуть гуртом, не шкодуючи тумаків, і він навіть і в думках не посміє поскаржитися небіжці, що хлопці не вважають його за рідного брага.
Батько теж цілком серйозно обіцяв небіжці:
— Я виховаю твого сина ременем, дорога небіжко, щоб там, на небесах, тобі не доводилося червоніти за нього.
Але що ж сталося? Малий і разу не заробив розкішного шкіряного батькового ременя.
Навпаки, батько частенько шукав малого Гасана, коли той ховався десь по закутках. Чимало було з ним клопоту та сорому. Абу-ль-Гасан уперше в житті мусив був просити за власного сина сусідів, аби ті відлупцювали своїх шибеників, котрі мучили слабенького та блідого хлопчину. А малий за той недовгий час, що жив удома під доглядом рабинь, навчився ковтати крик болю і сльози. Він уже не плакав, а тільки схлипував.
І — о, громи! — малий Гасан не був слабенький.
Учні лупцювали Гасана за те, що він завжди все знав, а старий вчитель вимагав од шибеників, аби й вони знали так, як Гасан.
Усе це не дуже заохочувало малого Гасана до дальшого навчання в школі.
Абу-ль-Гасан пішов із сином до мулли, щоб той за чималі гроші підготував малого до вищої школи в столиці Єгипту — Каїрі або в туніській столиці — Тунісі.
Але мулла, а це був саме Абу-Захаріаш — марабут і пан Карембу, — не міг уже навчати істинної віри, бо турки заборонили йому це. І марабут послав Абу-ль-Гасана з сином до великого місіонера секти войовничих Ес-Сенусі — мужа натхненного й охопленого божественним запалом.
А місіонер, глянувши на тендітного хлопчину, на його розумні оченята, поміркував і щиро сказав: «Ні!»
Вища школа, де вчаться на ісламського муллу, цілих дев'ять років тримає учня майже як у в'язниці. Єдина їжа, яку дають учням, — це корж, цибуля, вода. Приректи цього малого на дев'ять років такої муки — все одно що вбити бідолаху!
Абу-ль-Гасан довго міркував, що його робити з малим.
Дозволити, щоб він вивчився на жалюгідного учителя? І цим приректи сина до злиднів на всеньке життя? Що ж, коли Гасан не зможе бути проповідником, можна вивчити його на ювеліра. У батька вистачить грошей, щоб згодом обладнати наймолодшому синові пристойну майстерню, хоч це коштуватиме чимало турецьких фунтів.
Люди авторитетні завжди мають велику прихильність до людей авторитетних. Отак і Абу-ль-Гасан. На ювелірному ринку міста Тріполі-ель-Акса живуть і животіють близько сорока ювелірів, але тільки двом чи трьом із них пощастило здивувати людей своїми мистецькими виробами.
Абу-ль-Гасан дуже шанував одного з цих трьох. Вони навіть вважалися добрими приятелями. Ювеліра звали Афар, і, щиро кажучи, він був не дуже білий. Чорний пан Афар мав тонкі губи, ніс, наче дзьоб хижого птаха, й напрочуд глибокі, натхненні очі. Його дід був амгара з панівної верстви абіссінської імперії, а кожен амгара — шляхтич або вчений, воїн або митець. І пан Афар був теж неперевершений мастак у своїм ділі. Ти подивився б, яка ніжність спалахувала в його стомлених очах, коли він розглядав самоцвіт або оцінював рідкісну перлину! Ні, майстер Афар схиляє голову перед самоцвітом не заради грошей, а заради безсмертя мистецтва. Бо в тому камінні він утілить частку своєї мрії, і воно довгі віки славитиме Афара-митця.
Ось який був пан Афар, що до нього Абу-ль-Гасан привів у науку свого найменшого сина.
Якби то був не Гасанів син, пан Афар взагалі не звернув би на них уваги, а так він сказав:
— Поглянь, любий друже: мені дуже дорогий мій час, бо це кляте ремесло ось уже сорок років псує мої очі, і навряд чи багато лишилося в мене часу. А тоді вже в усьому Тріполі не буде нікого, хто міг би отак творити!