Міцний кулак туарегів
- Автор: Вавра Ярослав Раймунд
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Ганна Пашко
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Міцний кулак туарегів». Краткое содержание книги:
Історія про Бен Манзура, жорстокого шейха[1] уаргельської Шаанби, який підступно позбавив життя славетного царя ахаггарських туарегів, і про швидку помсту за той злочин належить до найтиповіших воєнних історій Сахари дев'ятнадцятого століття. Події, про які я вам розповідатиму, мають історичну основу. Коли тридцять сьомого року я відвідав Уарглу й дивовижну мзабську республіку «Семи святих міст», старі шейхи розповіли мені про ці події багато цікавого. Про дещо, на мою думку варте вашої увага, я розповідаю в цій книжці, перевіривши наперед оповідки шейхів у генерала Домаза, який теж не забув про похід ахаггарців на Уарглу. Та й давні літописи хариджитів[2], з якими я ознайомився під час моєї третьої подорожі 1947 року, відкрили мені чимало таємниць сивої давнини.
Отже, я розповім вам про Сахару і її мешканців — моїх друзів на далекому спекотливому півдні. Хто з вас читатиме про цю безмежну пустелю, про те, яка вона є, той пересвідчиться, що Сахара — аж надто цікава, без будь-яких вигадок цікава і в далекому минулому, і нині.
Я. Р. В.
Коли б Карембу був син бамбара та бамбарки, то на цьому можна було б і скінчити розповідь про рідний край. Та батько Карембу походив з племені, знаменитішого за бамбара. Він був з племені гауса. Гауса — це чорні люди, але споріднені з білими берберами — непереможними туарегами. Гауса живуть у сусідстві з туарегами на землях Гобір, поблизу Мараді та Каціна, край безмежного степу. Мають великі міста: Сокото — їхня нинішня столиця, Кано та ще Гванду й Кеббі, поблизу Нігера. На південь од них живуть пастухи й воїни фульбе, або фелта, які захопили владу в усіх семи гауських державах. Гауса не тільки добрі хлібороби, вони — неперевершені ремісники, ливарники, ювеліри, ковалі, ткачі, фарбарі, чинбарі. Їхня мова — найближча до берберської — лунає від Гвінейської затоки до озера Чад та до Феццану в південному Тріполі — скрізь, де тільки існує торгівля.
Тімбукту, Агадес, Гао… Дід хлопчика розповідав синові — батькові Карембу, що гауса прийшли з країни фараонів, з Єгипту, й колись вони були білі. Але, підкоривши собі в Гобірі негрів племені мазумі, перемішалися з ними й почорніли. Древні написи розповідають про це, як про події сивої давнини, бо в тих написах збереглися імена трьохсот п'ятдесяти царів, які один за одним владарювали тут. Марабут пояснює, що то сталося кілька тисячоліть тому. Тож гауса ніхто не вважає за негрів; дуже вже вони здібні до торгівлі і мову свою мають… Гауса навіть удома ходить у білому одязі та в білому тюрбані, хоч він лише звичайнісінький селюк…
Карембу народився далі як за тисячу миль від батьківщини своїх рідних. Батько його — Аль-Ассу — знесилів і помер, коли караван рабів проминув уже половину безмежної Сахари й дістався до відомої оази Ін-Салах[12]. Ін-Салах не тільки оаза, а й знаменитий ринок, на якому арабські рабовласники з Судану продають північноафриканським торгівцям свій товар — людей.
Карембу знайшовся в матусі на п'ятнадцятий день по тому, як вона оплакала чоловіка — батька свого синочка.
Малий не знав ні батька, ні батькової країни. І матуся не знала тієї батькової країни — вона ж там ніколи й не була.
Іноді гарячої й задушливої мерехтлнво-зоряної триполійської ночі хлопець просив матусю заспівати йому.
Матуся співала не так, як співають тутешні білі жінки. Вона заводила про те, який мужній був той Аль-Ассу, як одного разу під час походу до порту Сен-Луї на річці Сенегал він зупинився на узбережжі Атлантичного океану. Саме тоді в лісі, де жили бамбари, дощі розпочалися на кілька тижнів раніше ніж звичайно.
Аль-Ассу був молодий, високий і стрункий, як лісовий бог. Та, мабуть, сам бог у дощів'я не подолає повені, коли якийсь орел не перенесе його через отой потоп. А оскільки гауса не звичні жити серед лісових мочарів, то Аль-Ассу заслаб.
Кері-ссі (тобто прудконогій), нині матері чотирнадцятирічного Карембу, тоді ще самій не було чотирнадцяти. Але дівчинка була по-жіночому розумна. Вона виканючила в матусі козеня й дощової ночі сама його зарізала, хоч і дуже плакала при тім. А тоді напоїла знесиленого чужинця ще теплою козиною кров'ю. Багато тижнів ще потім мати з дочкою годували слабого ніжним м'ясом свійської птиці.
Та одного разу про це дізналися, і в родині зчинилася сварка. Розгніваний батько мало не продав доньку сусідові, щоб хоч якось відшкодувати ті жахливі збитки. Дівчинку було покарано: вона день у день мусила товкти у великій камінній ступі зерно та коріння, хоч мала це робити хіба що тільки через два-три роки.
Бамбари не мають млинів, але це їм байдуже. Вони кажуть: «Навіщо ж тоді жінки, якщо вони не товктимуть у ступі зерно? І натовчуть вони його дрібніше ніж туарезькі млини!»
Це була тяжка кара, але справедлива, бо однієї ночі Аль-Ассу зник з родини — утік з караваном торгівців, який саме тут проходив.
— О-о-о! О-о-о-о! О-о-о-о-о-о!
Але не минуло й року, як той Аль-Ассу повернувся. А за ним виступав караван віслюків, навантажених мотками дорогоцінного мідного дроту, сувоями квітчастого міткалю і багатьма-багатьма кошиками скляних перлів…
Ні, це не сон! Аль-Ассу відведе цей караван і поведе інший, — з паками страусового пір'я й такими речами, що за них на морському узбережжі платять більше ніж на ринку в Тімбукту. Християнин у Сен-Луї заплатить за страусове пір'я у сто разів дорожче, ніж мавр у Тімбукту або в Агадесі.
Однією рукою Аль-Ассу сплатив свій борг Кері-ссиному батькові, а другою подав дівчинці червону шовкову хустину, за яку кожен бамбар продасть женихові свою дочку, бо така хустина тут ціле багатство.
12
Ін-Салах — оаза на півдні Алжіру.