Поріг безсмертя
- Автор: Борунь Кшиштоф
- Год: 1973
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Євген Литвиненко
- Жанр: Детективная фантастика
Электронная книга - «Поріг безсмертя». Краткое содержание книги:
Повість гостро антирелігійна. В ній автор руйнує обіцяне церковниками загробне життя.
— Звичайно, ви нікому не скажете про наші підозри, — мовив господар, проводжаючи мене до дверей. — Справа ясна. Нам важливо знати правду. Хоч би в інтересах історії літератури. Щоб не сталося, як із Шекспіром… В усякому разі, газетам тоді буде про що писати.
«Цей де Ліма не дурний, — подумав я, вийшовши на вулицю. — Звичайно, вони рознюхають усе, що зможуть. Але з отими деревами таки дивна історія. Либонь, і справді в цьому щось є?»
Перш ніж діяти далі, я надумав порадитися з Катериною… Її думка, як філолога і знавця творчості Хосе Браго, була для мене вирішальною.
Ми довго розмовляли по телефону. Вона дуже скептично поставилася до гіпотези де Ліма. Ми вмовилися, що я заїду до неї завтра вранці.
V
— Як тобі це вдається, Катерино? Ти знову помолодшала!
Я сидів у м'якому кріслі і з приємністю дивився на струнку статуру господині.
— Не балакай дурниць. Я добре знаю, яка я сьогодні. Майже зовсім не спала. На мару схожа… — зітхнула Катерина, ставлячи на стіл тацю з сніданком. — Але спати мені не хочеться. Ти не уявляєш собі, яка я схвильована! Цілісіньку ніч просиділа над книжками Браго і, справді, сама не знаю, що й думати. Це таки сенсація… Я знайшла ще чотири приклади. Три з них — у «Порозі безсмертя». А їх може бути більше, бо я перегорнула лише три книжки, видані востаннє.
— Ти все-таки дай мені сказати… Коли я на тебе дивлюся, то почуваю себе принаймні на п'ятнадцять років молодшим. Тепер я бачу, що втратив…
— Облиш! — Катерина зашарілася і мимоволі обсмикнула халат. — Ти завжди бозна-що вигадуєш.
— Я знаю — мені нема на що надіятися. Весь свій час — до останку — ти віддаєш Хосе Браго.
— У тебе немає ніяких прав на ревнощі… Що ж до Браго — це, на жаль, кохання платонічне і без взаємності.
— Ба! Коли б я був певний, що він справді мертвий… — кинув я ніби жартома.
Катерина уважно глянула на мене.
— То ти гадаєш, що в цьому слід шукати розгадку отого «віщого талану»?
— Я поки що нічого не знаю. Це де Ліма твердить, що Браго живий. Можливо, він знає більше, ніж каже?
— Це було б чудово! — схвильовано вигукнула Катерина.
— Незабаром переконаємося! Я постараюся сьогодні ж дістати дозвіл на ексгумацію.
Катерина насупилась. Раптом, ніби їй сяйнула нова думка, промовила:
— Цілком імовірно, що в домовині можуть лежати останки іншої людини. Коли це й справді містифікація… Уявляю собі! Оце історія…
— Якщо скелет добре зберігся, труднощів з ідентифікацією не буде. Чотирилітнім хлопчиком Браго був поранений…
— Я знаю… Тоді ж загинули і його батьки. Отже, це може бути доказом?
— Авжеж. У нього вибито два ребра. Судовомедичному експертові це неважко встановити.
— Тим-то й ба, що від таких травм, заподіяних у ранньому дитинстві, може й сліду не лишитися. Я консультувався в знайомого експерта. Але, кажучи відверто, я все-таки не вірю, щоб Боннард зайшов так далеко… Щоб видатний учений…
— Я теж так гадаю, — кивнула головою Катерина. — Але факт залишається фактом: у своїх творах Браго, сказати б, досить дивно заглядає в майбутнє. Та ти нічого не їси!
Вона поклала мені кілька шматочків шинки.
— Отже, ти гадаєш, що випадковість відпадає? — запитав я перегодя, облишивши їсти.
— У принципі випадковості не можна відкинути ніколи! Але в даному разі її, здається, немає. Невідповідність, виявлена сеньйором де Ліма, не єдина. Правду кажучи, я ніколи б не звернула уваги на ці дерева. Звідки можна знати, в якому місті, на якій вулиці та коли їх посаджено?..
— А що в тебе за відкриття? Бо коли йдеться про вулицю Блек Рівер, то це все-таки може бути збіг обставин.
Катерина пішла до спальні й повернулася з двома книжками — з них виглядали паперові закладки.
— Глянь! Ось тут! — розгорнула вона одну з книжок і показала підкреслений у тексті рядок якогось вірша.
— «… Змете останній зжовклий слід осінній», — прочитав я вголос. Слово «зжовклий» було підкреслене двічі.
— Я не зовсім розумію, — промовив я, глянувши на Катерину.
— Це рядок з вірша Уїллера в перекладі Стелли Ріберо. Отже, цитуючи це місце, Браго скористався виданням 1996 року. Воно дещо відрізняється від першого, що вийшло 1989 року. Зокрема, слово «жовтий» перекладачка замінила словом «зжовклий».
— Розумію. Якщо Браго помер у 1994 році, то він не міг читати другого видання. Але, можливо, правку вніс редактор «Порога безсмертя».
— Перевірити неважко. Але якщо це навіть зробив редактор, то три інших приклади змушують замислитись.