Поріг безсмертя
- Автор: Борунь Кшиштоф
- Год: 1973
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Євген Литвиненко
- Жанр: Детективная фантастика
Электронная книга - «Поріг безсмертя». Краткое содержание книги:
Повість гостро антирелігійна. В ній автор руйнує обіцяне церковниками загробне життя.
Він підійшов до письмового столу і взяв примірник «Порога безсмертя», що лежав на ньому. Розгорнувши книжку, де Ліма витяг кольорову листівку.
— Будь ласка, погляньте.
Я роздивлявся листівку. На ній була вузенька вулиця з старими будинками. Обабіч бруківки тяглися ряди невисоких дерев. Сама ж листівка нічим не різнилася від сотень подібних, що продавалися в кіосках кожного великого міста.
— Чому ви гадаєте, що Браго не міг бачити цих дерев? — запитав я, кладучи листівку на стіл.
Обличчя де Ліма весніло.
— Бо дерева ці посаджено лише чотири роки тому, тобто через два роки після смерті Браго, — мовив він, і голос йому затремтів з хвилювання.
Я надовго задумався.
— Можливо, це просто збіг обставин? — сказав я нарешті, беручи чарку. — Він не знав Лондона, а коли навіть і знав — це не мало б ніякого значення. Він вибрав першу-ліпшу назву вулиці, яку знайшов десь у списку або на плані, або ж хтось йому підказав… А дерева — то вже деталь, витвір фантазії.
— Опис вулиці дуже точний, — не поступався де Ліма.
— Можливо, хто-небудь йому розповів про вулицю, а дерева були потрібні для розвитку дії, тому він їх і «вигадав».
— Браго любив реалії…
— Отже, коли це не випадковість, то що? Будь ласка, поясніть.
— Бачте… — господар мимоволі стишив голос. — Я довго міркував над цим… І моя дружина теж. Коли це не випадковість, то лишається дві можливості: або книжку писав не Хосе Браго і це лише апокриф…[3]
— Абсурд! Невже хто-небудь із видатних письменників, а, на думку критики, автор «Порога безсмертя» саме такий, — став би писати під чужим іменем? Та ще й таким, яке кілька років тому було невідоме широкому загалові? Ця можливість виключається!
— Але є ще друга можливість…
— Тобто?
— Що Браго живий і пише й далі!
— Але навіщо це йому?
— Певною мірою відповідь на ваше запитання дає він сам у цій книжці, — де Ліма показав на «Поріг безсмертя». — Слава здебільшого приходить після смерті…
— Ну, гаразд. Але яка ж тут роль професора Боннарда? Який сенс великому вченому встрявати в таку дивну і, будьмо відверті, не зовсім чисту махінацію?
— Ученим часом притаманне дуже своєрідне почуття гумору. Можливо, Боннард хоче в такий спосіб довести суспільству, що воно спроможне помітити генія лише після його смерті? А зрештою, інститут на цьому має тільки користь…
Однак це припущення не видалося мені слушним.
— Саме тому й виникає сумнів, що Бон-нард причетний до цього. Матеріальна вигода інституту, який він очолює, поставить його в незручне становище, коли з'ясується правда. Завжди можна закинути людині що, мовляв, вона діяла з меркантильних міркувань.
— Можливо, є й інші причини, яких ми не знаємо… в усякому разі, коли виявиться, що Хосе Браго живий, його можна буде змусити виплачувати аліменти синові. Мені ці гроші не потрібні. Я навіть відраджував дружину порушувати судову справу… Але ви її знаєте…
Тут я згадав ще про одну причину мого візиту.
— А хлопець дома?
— На жаль, — господар безпорадно розвів руками і немовби збентежився, — Маріо немає.
— Він вийшов? Я неодмінно хотів би з ним побачитись.
— Правду кажучи… він поїхав. Адже я можу бути з вами відвертий? Останнім часом Маріо нездужав. Ми надумали послати його до моря.
— Зараз?! Посеред навчального року? — щиро здивувався я.
— Авжеж. Бачте… таке нещастя… Ми врадили, що йому треба на якийсь час припинити навчання. Втратити рік — не так уже й багато, коли йдеться про здоров'я…
— Він захворів? На що?
— Власне… нічого особливого, — де Ліма збентежився ще дужче. — Просто втомився від навчання. Як це часто буває… Ну й, до того… у такому віці молодь переживає все дуже сильно.
— Що ж сталося?
— Та нічого… Просто знедавна він поводився… сказати б…
— Ненормально? Бешкетував?
— Атож. Саме так. Крім того, вплив поганого середовища… Друзів, дівчат… Ви знаєте, як це буває. Ну, і нервове виснаження. Лікар радив послати його до санаторію.
— Де ж він? — допитувався я.
— Бачте… Він пробув у санаторії заледве два тижні… Позавчора нам сповістили, що Маріо втік. Ото дружина й поїхала…
— У поліцію заявили?
— Ні… ні… Ми здогадуємося, де він. Це вже… не вперше. Дружина поїхала по нього.
— Куди?
— Ми гадаємо, що він у брата.
— Священика Альберді?
— Авжеж, у нього…
— Я був там сьогодні вранці. Альберді мені нічого не казав… Навпаки — він запрошував вас приїхати втрьох до нього. То, виходить, це — щоб одвести очі?
3
Апокриф — тут: літературна фальшивка.