Скарб Солоного лиману
- Автор: Огульчанский Алексей Яковлевич
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Грані-Т
- ISBN: 978-966-465-373-9
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Скарб Солоного лиману». Краткое содержание книги:
На ці та ще на безліч питань відповів чудовий український письменник Олексій Якович Огульчанський. Відповів так, що його пригодницькими повістями зачитувалося не одне покоління українських дітлахів. Адже кожен рядок, написаний цим письменником, дихає любов´ю до рідної землі та непідробним захопленням скарбами, які вона щедро відкривала йому.
Видання підготовлене до сторіччя від дня народження Олексія Огульчанського.
— Начувайтеся, кляті! Шалапут вам ще нажене холоду! — горлав я вслід нахабі, а пес, переможно гавкнувши, знов гайнув до ворон.
Ми працювали доти, доки зігнали всю камачку в найбільшу баюру, що простяглася понад берегом моря.
— Ну, як, хлопці-молодці, добре погріли чуба? — підійшов до нас дядько Карпо.
— Нормально! — відповіли ми, хоча все тіло мліло від утоми.
— Раз таке діло, — посміхнувся він, — настав час відвідати «Калкана». Гавкун лишиться, камачку сторожитиме.
— Якого калкана? Камбалу? — не зрозуміли ми.
— Гайда за мною, там побачите, яка то камбала, — весело сказав єгер.
…На морському березі, занурившись носом у пісок, стояв добряче пошарпаний хвилями та вітрами рибальський сейнер. На ньому збереглася щогла, капітанський місток, на борту виднівся ледве помітний напис: «Калкан».
— Була колись добряча посудина, — зітхнув дядько Карпо. — І мені довелося на ньому морем поблукати. А тепер, бачите, — пенсіонер. На заслуженому, як-то кажуть, відпочинку. У азовських рибалок свої неписані закони. Коли сейнер або навіть нікчемний човнець-тузик відплавають своє, їх витягають на берег, і вони спочиватимуть там до того часу, доки не щезнуть. Отак і «Капкан». Тепер тут наша база, частенько на ньому живуть науковці, які вивчають природу.
По мотузяній драбинці ми видерлися на палубу «Калкана», і перед нами відкрився широкий простір. Ми побачили Солоний лиман і Вербохмару, хатку єгера, Очеретяне озеро і баюру коло моря, де Шалапут воював із воронами.
— Милуєтеся? — спитав єгер.
— Ага. Краса, роздолля!..
— І не лише краса. Багато цікавого можна побачити тут. Погляньте лишень на Солоний лиман. Нічого особливого, правда? Вода солона, ніщо в ній не живе, на берегах — самі верби. А от я помічав, і не раз, що навпроти його берегів у морі скупчуються косяки камачки, і осетрові часом підпливають. Чому? Що їх приваблює? Питав науковців — кажуть, це випадковість. Звичайний, мовляв, лиман. Солоний, безрибний, таких на північному березі Азовського моря чимало. А мені все-таки здається, що наш лиман особливий. Тільки не можу пояснити, чим саме. От загадка, правда? — задумливо промовив єгер і додав: — Шукайте, хлопці, розгадку. Може, вам поталанить знайти ключик до таємниці Солоного лиману…
Ми лише стенули плечима: де нам до того ключа! Тоді ми навіть і не уявляли собі, що дядько Карпо мов у воду дивився: отой юпоч-чарівник уже лежав у наших кишенях. І, як не дивно, знайти його допоміг нам пунент та ще оті дзьобачі-ворони.
Але не стану забігати наперед…
На палубі сейнера — стіл і кілька стільців.
— Сідайте ближче до столу, заморимо черв´яка, — запропонував єгер. — Сніданок у нас сьогодні, скажу вам, особливий, — по цих словах він дістав із кошика хліб, цибулину, а на додаток чималу суху рибину. Нарізав хліб, покраяв рибину.
— Пригощайтеся!
Ніколи не їв я такої смачної риби.
— Подобається? — спитав єгер.
— Смаковита!
— А знаєте, що то за риба?
— Ні.
— Е-е-е! Знайомої не пізнали? — засміявся він.
— Камачка?! Отака велика і смачна! — вигукнули ми.
— Вона! Щойно ми рятували молодь кефалі — камачку. Через роки вона підросте і буде вже зватися чуларкою, а мине ще рік — і стане вона отакою кефаллю.