Дарована весна, або Відьма за чужим призначенням
- Автор: Довгопол Наталия
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Стрельбицький
- ISBN: 9781387721139
- Жанр: Любовно-фантастические романы
Электронная книга - «Дарована весна, або Відьма за чужим призначенням». Краткое содержание книги:
– Брешеш? – Рута стрепенулася й умить приставила лікті до шиї Олеся, знову поваливши його землю.
– Бачу, ти вже перейшла до залицяння, – вишкірився Олесь. – Але злазь уже, не марнуй сили, бо ти для мене надто огрядна, гляди, ще синяків мені наставиш… Ой!
Рута сильніше надавила на горло, притискаючи руки Олеся колінами до землі. Вона проковтнула образу, хоча всередині щось боляче вкололо.
– Він справді носить той оберіг? – нарешті запитала вона, послаблюючи руку.
– Та злізь ти вже з мене, нелегка б тебе взяла! – відкашлявся Олесь. – Чого мені тебе обманювати? Дерево таке на ньому зображене, я ще вчора його розглядав. Ох, дурна ти, Руто! Приндишся. А ми ж з тобою обоє лишилися без даху на головою й мідяка в кишені.
– За себе говори, – буркнула Рута, сповзаючи з хлопця й ніби струшуючи з себе невидиму пилюку.
– О, то маєш куди податися?
– А хоч би й так!
Олесь поглянув на неї скоса. Йому подобалось те, що відбувалося тієї миті – у грізної лісової відьми були слабинки! Тепер вона не здавалася йому такою таємничою й небезпечною. І тепер він свого не упустить.
– У спалений твоїм запеклим ворогом дім?
– Я маю ще один дім, – відрізала вона.
– І що ж то за дім? Крислатий дуб на святилищі Велеса?
– Мазанка в Києві! – відрізала вона й сама здивувалася своїй балакучості.
Та яке його діло! І до її мазанки, і до її помсти…
– У мене хрещений в Києві мешкає! – зрадів Олесь. – Дядько Андрій. Саме туди я й збираюся.
Рута поглянула на хлопця спідлоба.
– Мій хрещений – вельможа, велика людина в Києві. Він допоможе відбудувати хутір і, звісно, помститися тим, хто зробив таке зі мною й безневинними людьми! Хто вчинив таку кривду тобі… – вкрадливо пролунав голос хлопця.
Ні, не Олесь був її ворогом, зовсім не Олесь… Принаймні, не зараз.
Нігті Рути боляче впивалися в її долоні. Вона думала, вона вагалася.
Чим вона ризикує? Нічим! Бо нічого в цьому світі вже не має. А хіба мертвим не все одно, чи дотримає вона своєї обіцянки?
– Добре, – нарешті відповіла дівчина, і тієї ж миті відчула, як падає тягар із душі.
Вона погодилася йти з Олесем, і одразу ж в її житті з'явилася мета. Нехай це всього лише помста, але яка ж вона має бути солодка!
Човен повільно спускався вниз по Десні. Рута лише кермувала, а швидка течія несла його повними річковими водами. Цей човен належав Руті. Колись його подарував їй чернігівський тесля, якого вона вилікувала від пропасниці. Захований у воді між верболозів, він лишився неушкодженим. Ба більше: на дні лежали її власні рибальські снасті.
Рута взялася за весла й відвела човен на середину ріки. Весна була рання, тож крига майже усюди вже скресла. Човен вільно плив за течією, потрібно було лише пильнувати острівки льоду, зарості очерету й несподівані повороти.
– Навіть не питаю, чи вмієш керувати човном, – насмішкувато сказала Рута своєму новому поплічнику. – Упала я з тобою в біду, як курка в борщ! Добре, хоч обличчя твоє сьогодні без білил, бо перед рибами мені за тебе було би соромно. До речі, хоч знаєш, як ловити рибу?
Юнак не відповів, тісніше обіймаючи свої коліна – робилося холодно й збиралося на дощ.
– То що ми робитимемо в Києві? – запитала дівчина, розмотуючи рибальську сітку й протягуючи один кінець Олесю. – Ти впадеш у ніженьки своєму хрещеному й попросиш його по-батьківськи поговорити з твоїм братом? Мовляв, не роби так більше, то не чемно ображати малих і кволих!
– От щоб ти так сміялася, коли я зберу ціле військо людей і піду з ними прямісінько на наш Чернецький замок на Поділлі!
– Ой-ой! От пустобрех! Цілий замок на Поділлі! – недовірливо повела бровою Рута. – Звідки ж це у вас той замок узявся?
– Батько заслужив у поході. У нас ще кілька маєтків по Україні розкидано. Бач, за заповітом до Сусанни перейшло мисливське угіддя, до Юрася аж два села на Полтавщині, а мені дістався наш хутір. Але замок! Замок наш спільний, родовий. Тим паче, навіщо він їм? Сусанна має величезний спадок від своїх колишніх чоловіків, а Юрко – власний палац у Карпатах. Один мадярський володар видав за нього свою дочку. Кажуть, дочка була, наче та ворона – із о-отакенним носом, і ніхто не хотів її брати, навіть із маєтком. Але Юрась завше мав слабину до всяких почвар. І до грошей.
Рута сиділа, мов німа. Вона вже полишила сітку й зовсім забула про веслування, і лише бездумно кусала ніготь великого пальця на правиці. Стрепенулася лише тоді, коли Олесь легенько ударив її по руці.
– Гей, що ти робиш? Це бридко! – скривився він. – Сама не красуня, ще й нігті погризені будуть!
Правиця Рути відвісила хлопцю взаємний ляпас.
– Пильнуй! – пригрозила йому вказівним пальцем вона. – І не смій мене торкатися, бо сам зробишся почварою, і твій брат, не доведи Господи, переплутає тебе з його малжонкою[11]!
11
Малжонка – дружина.