Кров Дракона. Хто із нас жертва?
- Автор: Мулик Назар
- Серия: Кровь дракона #1
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Кров Дракона. Хто із нас жертва?». Краткое содержание книги:
Магічний світ стає сильнішим і небезпечнішим для людей та королівств, особливо через свого очільника — Самаеля, чия жага до влади межує лише із його силою. Королі готуються до нових звершень, а люди молять богів про спокій та мир…
Фалмін — вбивця драконів та чоловік із поглядом самої Смерті, зробить усе заради єдиної доньки та її безпеки. Головне питання лише в тому, яку ціну доведеться йому сплатити.
«Генерал Мішель Рогель, — зрозумів Даалах, бачачи, як ворожий генерал вступає в бій, — Я не дозволю вам перемогти.»
— Гвардія! До мене! — закричав норенгардець, — За мною!
Чорні Троянди — досвідчені, вимуштрувані битвами чоловіки мали репутацію бездоганних воїнів. Білі наплічники, на яких були вимальовані чорні троянди, не давали сплутати їх із жодним іншим загоном.
Головнокомандувач не озирався, знаючи, що п'ять сотень елітних гвардійців підуть із ним хоч до пекла. Почув, як позаду командири віддають накази, як загриміла земля від маршу еліти еліт Норенгарда.
— Вище стяги! — крикнув Даалах, витягуючи із піхов свого величезного полуторника, який мав назву Гнів Короля, — За короля!
Воїни на мосту уже встигли відступити на свій берег. Побачивши, як Чорні Троянди йдуть у наступ, союзні війська відступили назад, за спини ветеранів багатьох битв.
— Смерть грифонам!
Із цими словами Чорні Троянди на чолі із Даалахом увірвалися на міст, сіючи довкола смерть. Списоносці Тальгрієна, які до цього відчайдушно протистояли піхоті ворога, зламали стрій, почали відступати назад, не зважаючи на прибуле підкріплення. Порядки ворога змішалися, зчинилася колотнеча.
Краєм ока Даалах бачив, як з лівого флангу виривається важка кіннота Татрана, яка нарешті змогла форсувати річку. Назустріч їм мчали Залізні Лебеді — елітні вершники Тальгрієна із білими плащами та довгими списами.
— Смерть грифам! — кричав головнокомандувач, рубаючи своїм страшним мечем наліво та направо. — Смерть!
Чорні Троянди впевнено рухалися мостом, зазнаючи мінімальних втрат. Позаду йшла решта піхоти, добиваючи поранених тальгрієнців. Нарешті воїни у чорно-сірих обладунках відкинули ворога з мосту. Бій розгорнувся на рівнині.
Тим часом генерал Татран на всій швидкості летів назустріч елітним вершникам Тальгрієна. Від гулу підков та криків своїх людей у нього заклало вуха. Поруч на своєму коні мчав Ян Нернех, при цьому голосно лаючись у передчутті кривавої битви. Татран, бачачи це, встиг навіть усміхнутися. Побачив попереду рівний ряд коней і вбраних у сині обладунки та білі плащі вершників. Відчув на мить страх, адже не раз чув про лють та ненависть, із якою Залізні Лебеді йшли в бій. Він на ходу витягнув меча, закрутив ним над головою, закричав що є сили. Коли побачив білки очей противника, чомусь згадав свою дружину та трьох доньок, які чекали на нього вдома.
«Розалін…Лілея…Дора…Моя любов…»
Зіткнення було страшним. На мить здалося, що на небі несамовито загриміло, але це заковані у броню коні та люди налетіли один на одного, трощачи кістки, тіла та тварин. Кінське іржання, змішане із криками людей, перетворилося на свого роду музику Смерті. Вони були фуріями, що вчепилися один одному в горлянки і не відпускали до самого кінця.
Татран влетів всередину лав противника, б'ючи на всі боки, наче навіжений. Він розміняв шостий десяток, але із мечем вправлятися вмів бездоганно. Поруч усе ще був Ян Нернех, увесь в крові, але поки що неушкоджений. Вони билися відважно, вміло, несамовито, наче були зроблені не із кісток та плоті.
Ян Нернех кричав прокльони, рублячи ворога своїм келепом. Розтрощив якомусь тальгрієнцю голову разом із шоломом, ухилився від ворожого удару, рубанув у відповідь. Татран бився поруч. Дивувався, як його досі не вибили із коня. Певно, у цій різні просто не розбирали, де генерал, а де простий солдат — убивали усіх.
Коли у них був секундний відпочинок, Ян Нернех і Татран перезирнулися, наче намагаючись цим підбадьорити один одного, змусити битися далі. Ян усміхнувся, хотів щось швидко сказати. Не встиг. Залізний Лебідь вилетів зліва, нагнувся далеко вперед і виставив спис перед собою. На всій швидкості воїн всадив списа у тіло капітана, вибив його із сідла з страшною силою. Перш ніж Ян Нернех упав на землю, Татран встиг побачити, як древко прошило його наскрізь.
Генерал стояв на місці секунду, шокований побаченим. Відчував якесь запаморочення, певно від люті. Вже за мить він накинувся на ворога, проклинаючи богів та рубаючи усіх, у кого були білі плащі та сині обладунки.
«Коли закінчиться це пекло? Ах, я знаю — ніколи, — думав він про себе, заносивши меча над головою Залізного Лебедя.»
Це сталося тоді, коли Чорні Троянди, очоливши наступ, налетіли на підкріплення тальгрієнців. Головнокомандувач Даалах фон Олтфеген, стоячи у першому ряді, побачив Мішеля Рогеля, який бився в якихось десяти кроках від нього, оточений власними гвардійцями із високими білими гребнями у вигляді грифонів. Попри всю свою пиху та зверхність, Мішель Рогель, подібно видатним звитяжцям, особисто вів власні війська, що робило йому неаби яку честь.