Порожня труна
- Автор: Сувестр Пьер, Аллен Марсель
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: «ВСЕСВІТ»
- Переводчик: Петро Таращук
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Порожня труна». Краткое содержание книги:
Французи П’єр Сувестр (1874–1914) і Марсель Аллен (1885–1969), юристи за фахом і журналісти за покликанням, написали понад тридцять романів про створеного їхньою фантазією невловимого злочинця Фантомаса. Всі вони логічно пов'язані між собою. Сюжетні лінії переходять з одного роману в інший, як і головні герої — Фантомас, його переслідувачі поліцейський інспектор Жюв, журналіст Фандор, його наречена Елен. Деякі другорядні персонажі з одного роману, з'являючись в іншому, виходять на перший план. Події переносяться з Франції до Голландії, Англії, Німеччини, Америки, вони охоплюють увесь світ. Найпрестижніша клініка, паризька біржа, аристократичний клуб, двір королеви Голландії, вельможні родини, Французький монетний двір, паризьке й лондонське дно суспільства, дворянські замки і селянські ферми, паризьке підземелля і президентський палац — усе це арена зухвалих і жахливих злочинів Фантомаса, який прибирає подобу фінансиста, санітара, аристократа, слуги чи просто волоцюги. Авторський вимисел накладається на сучасні авторам події, в них згадуються реальні особи, через що неймовірні пригоди виглядають дуже правдоподібними. Все це в поєднанні з напруженими й динамічними сюжетами й стало причиною надзвичайної популярності романів про «Генія злочину».
Перший із серії цих романів, який так і називався «Фантомас», вийшов у світ 1911 року і мав шалений успіх. Видавці вимагали продовження й автори поставили літературний процес на потік. Протягом кількох років вони щомісяця випускали детектив на двісті сторінок. Крикливі назви зразу привернули увагу читачів, ними захоплювалися представники всіх верств, популярність поширилася по всьому світі, їх перекладали багатьма мовами.
Роман «Порожня труна» було написано в 1913 році. Він є продовженням попереднього; деякі події, описані в ньому, одержують своє завершення, інші — виринатимуть у наступних. Жорстокий, підступний, невблаганний «Геній зла» заради грошей готовий на все. Йому протистоять інспектор Жюв і його друг Фандор. Боротьба йде не на життя, а на смерть, але в останню мить, коли, здається, хтось із них уже приречений, непередбачений випадок рятує його. Вони залишаються живими, щоб продовжити своє суперництво на сторінках наступного роману.
Дві черниці, без упину перебираючи чотки, шепотіли молитви й ладні були, як тільки дозволять, супроводити небіжчицю до Голландії.
А префектуру дедалі дужче непокоїла відсутність Фандора й Жюва. У Шербурі, коли відгриміли гармати й кораблі віддали військові почесті, домовину перенесли на катер під голландським прапором. Кораблі стояли в жалобі, матроси взяли на караул. Труну підняли на борт голландського лінкора, і той, дещо квапливо, підняв якір.
Жюв і Фандор не з'явилися.
Елен, загадкову Елен, яку довго вважали Фантомасовою донькою і про яку хіба королева Голландії та граф д'Оберкампф знали, хто вона насправді, повезли до туманних берегів Країни озер та каналів. Труну не супроводив жоден француз; майбутній похорон видавався таким сумним, що з нею не поїхав ніхто з близьких. Елен могла бути голландкою, могла бути й королевою, однією з найшляхетніших представниць монарших домів, що й досі правили в Європі. Але на борту голландського лінкора її оплакували лише дві черниці з блідими обличчями й білими накидками на головах.
І раптом сталося таке, що ще більше поглибило сум цієї врочистої поховальної процесії. Щойно лінкор вийшов у відкрите море і попрощався з французькою землею двадцять одним гарматним пострілом, труну поставили у каюті, перетвореній на справжню каплицю.
Граф д'Оберкампф, що з адміралом оглянув лінкор, нагадав про належні почесті.
— Нехай труна стоїть у каюті, — звелів він. — Двері замкніть, а біля них поставте почесну варту з двох моряків зі зброєю; міняйте їх щогодини.
Та чи ж можливо, щоб нікого не було коло труни? Невже бідолашній небіжчиці належать лише королівські почесті? Невже останньої ночі біля неї будуть лише озброєні моряки? Обидві черниці подалися до голландського адмірала й попросили дозволу побути ніч біля небіжчиці, помолитися за її душу.
Адмірал спершу відмовив їм:
— Це не за голландським звичаєм!
Та черниці не відступалися, і адмірал, зворушений такою відданістю, зласкавився. Бо відмовити було б надто жорстоко.
— Гаразд, — поступився він, — я розпоряджуся. Ви побудете біля труни цілу ніч.
У каюті з труною черниці поставали навколішки одна навпроти одної й відразу заходилися перебирати чотки, шепочучи молитву. Їх розділяла тільки зловісна дубова домовина.
Повільно минали довгі години. Корабель тим часом плив у відкритому морі, важко здіймаючися на хвилях. Час від часу котрась із черниць уривала молитву, підводилась і знімала нагар або поправляла вінок, що сповз. Тоді тяжко зітхала й знову ставала навколішки. А час спливав. Уже вчетверте лунали команди за дверима каюти, звістуючи, що міняється почесна варта. Одна з черниць, що доти ревно молилася й перебирала чотки, раптом озвалася:
— Сестро, ви спочили б трохи. Ідіть до своєї каюти й перепочиньте часину. А потім зміните мене.
Але та відмовилася.
— Ні, — відповіла вона так само лагідно. — Я дала обітницю десять разів перебрати чотки, молячися за упокій душі померлої. Ідіть спершу відпочиньте ви, сестро. А вдосвіта підміните мене.
Обидві черниці досить довго сперечалися, кому першій іти й відпочити. Жодна не хотіла поступатися іншій.
— Сестро, та ви ж он як стомились! — казала одна.
— Сестро, та й вам не можна так мордувати себе! Вам спочинок потрібніший! — наполягала друга.
— Ні, приписи вашого ордену не схвалюють такі довгі молитви!
— Це, сестро, ви собі краще нагадайте! — огризнулася друга.
Черниці підхопилися з колін. Вони — о диво! — люто дивилися одна на одну.
У невеличкій каюті раптом ніби щось зашурхотіло, або скорше зарипіло. На борту військового корабля, біля домовини такий звук видавався дещо дивним.
Черниці сторопіли. У тьмавому миготінні свічок було видно, як побіліли їхні й так бліді обличчя.