Порожня труна
- Автор: Сувестр Пьер, Аллен Марсель
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: «ВСЕСВІТ»
- Переводчик: Петро Таращук
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Порожня труна». Краткое содержание книги:
Французи П’єр Сувестр (1874–1914) і Марсель Аллен (1885–1969), юристи за фахом і журналісти за покликанням, написали понад тридцять романів про створеного їхньою фантазією невловимого злочинця Фантомаса. Всі вони логічно пов'язані між собою. Сюжетні лінії переходять з одного роману в інший, як і головні герої — Фантомас, його переслідувачі поліцейський інспектор Жюв, журналіст Фандор, його наречена Елен. Деякі другорядні персонажі з одного роману, з'являючись в іншому, виходять на перший план. Події переносяться з Франції до Голландії, Англії, Німеччини, Америки, вони охоплюють увесь світ. Найпрестижніша клініка, паризька біржа, аристократичний клуб, двір королеви Голландії, вельможні родини, Французький монетний двір, паризьке й лондонське дно суспільства, дворянські замки і селянські ферми, паризьке підземелля і президентський палац — усе це арена зухвалих і жахливих злочинів Фантомаса, який прибирає подобу фінансиста, санітара, аристократа, слуги чи просто волоцюги. Авторський вимисел накладається на сучасні авторам події, в них згадуються реальні особи, через що неймовірні пригоди виглядають дуже правдоподібними. Все це в поєднанні з напруженими й динамічними сюжетами й стало причиною надзвичайної популярності романів про «Генія злочину».
Перший із серії цих романів, який так і називався «Фантомас», вийшов у світ 1911 року і мав шалений успіх. Видавці вимагали продовження й автори поставили літературний процес на потік. Протягом кількох років вони щомісяця випускали детектив на двісті сторінок. Крикливі назви зразу привернули увагу читачів, ними захоплювалися представники всіх верств, популярність поширилася по всьому світі, їх перекладали багатьма мовами.
Роман «Порожня труна» було написано в 1913 році. Він є продовженням попереднього; деякі події, описані в ньому, одержують своє завершення, інші — виринатимуть у наступних. Жорстокий, підступний, невблаганний «Геній зла» заради грошей готовий на все. Йому протистоять інспектор Жюв і його друг Фандор. Боротьба йде не на життя, а на смерть, але в останню мить, коли, здається, хтось із них уже приречений, непередбачений випадок рятує його. Вони залишаються живими, щоб продовжити своє суперництво на сторінках наступного роману.
— Елен, наречено моя, — нахилився він до неї, — вже, мабуть, за годину ти станеш моєю дружиною.
Кинувши довгий прощальний погляд на кохану, — чи ще застане її живою. — Фандор вибіг із клініки.
У мерії Нейї бідолашний хлопець застав заспаного й байдужого службовця.
— Ви хочете шлюбу in extremis? — здивовано белькотів він. — Добродію, це ж безумство! Таке нікуди не годиться. Це бознаколишні звичаї, і я б вам не радив…
Фандору було нестерпно чути його бурмотіння.
— Я не питаю вашої поради, — сердито кинув він. — Мені потрібна лише довідка, оце й усе. Я хочу одружитися не пізніше, ніж за годину. Тож скажіть, що для цього потрібно, а решта нехай вас не обходить.
Службовець повів журналіста до заступника мера. По суті, в тих формальностях, в усіх діях, які мав виконати Фандор, було щось моторошне, а проте він брався до них із винятковим завзяттям, переймаючись швидкоплинними хвилинами, що їх відміряв велетенський годинник життя і смерті. Та чи встигне він?
Заступник, що прийняв Фандора, на щастя, був трохи жвавіший, ніж службовець. Він упізнав журналіста, побачив його збуджений стан і ні про що не розпитував, вдавшися лише до пояснень.
— Шлюб неможливий, — заявив він, — без певних формальностей, передбачених законом. Я маю на увазі заповіді. Шлюб in extremis, власне, можливий тільки з релігійного погляду. Отже, особи, які давно перебувають у громадянському шлюбі, можуть in extremis одружитися й за церковним обрядом. З погляду закону шлюб in extremis здійснити не можна, оскільки потрібно, щоб йому, як громадянській процедурі, передувала певна кількість заповідей, тобто публічних оголошень про майбутній шлюб. Бачите, добродію, що я, на превеликий жаль, не можу вас негайно одружити.
На ці слова Фандорові здалося, ніби світ захитався перед очима. З цього страшного виру неминучості виборсатися було годі.
— Я не можу з нею побратися, — бурмотів він. І подумав, що прийти до Елен з такою сумною новиною не може. Адже це її вб'є.
— Гаразд, добродію, — розпачливо запитував журналіст, — а чи не можна обійтися без тих заповідей? Чи не можна… обійти закон?
Помічник тільки похитав головою.
— Можна, — усміхнувся він. — Але для цього потрібне щось виняткове. Коли хочете, я вам зачитаю. — Він погортав кодекс і голосно прочитав: — Стаття 169, вона гласить: «Король, отже, й президент республіки, коли для цього є вагомі підстави, може дозволити комусь із цивільних урядовців увільнити від інших заповідей…» — І додав: — Істотні тільки інші, бо перші я можу зробити хоч зараз. — Він сумно всміхнувся: — На жаль, я не певен, добродію, що вам пощастить одержати потрібний дозвіл від президента республіки.
Ці байдужі слова долинали до Фандора мов із страхітливого нічного кошмару. Чи є хоч дрібка надії побачити президента республіки, щоб вимолити той дозвіл?
Фандор, що вже три дні не виходив з клініки, раптом згадав, що на цей час мали обрати нового президента. Адже пробувши на цій посаді сім років, президент Файєрс не клопотався тим, щоб поновити свій мандат. Отже, мали обрати нового президента. Та Фандор навіть не знав, хто він.
— А хто тепер президент? — поцікавився він.
Службовець навіть не приховав подиву й ошелешено подивився на Фандора.
«Невже можливо, — подумав він, — щоб у Франції знайшлася людина, яка б не знала, що вчора обрано нового президента?» А вголос сказав:
— Пан Пане, колишній міністр сільського господарства… Але кажуть, до нього важко підступитися.
Фандор уже не вагався.
— Гаразд, — мовив він, — я побачу пана Панса й отримаю від нього все, що треба. — Журналіст благально склав на грудях руки: — Добродію, заклинаю вас, будьте в мерії, зробіть перші заповіді, — ось вам потрібні документи.
А десь через годину ви дасте нам шлюб.
Що за нечуваний задум снував бідолашний Фандор? Таки справді, лише молодість не визнає неможливого і на відчай душі кидається в авантюру, про яку б інший не подумав…
Вибігши з мерії, Фандор зупинив таксі. Він знав, що з політичних міркувань новий президент мусить негайно посісти своє місце. Отже, пан Пане, певно, вже освоює Єлісейський палац. Фандор вирішив податися прямісінько туди.
Таксі мчало, а Фандор лічив хвилини. «Як довго їдемо», — думав він.
І в ньому спалахнула лють проти безглуздого закону, який іноді мовби знущається з людей, завдаючи їм жорстоких мордувань.
Вони під'їжджали до передмістя Сент-Оноре, а Фандор уже усвідомлював, скільки труднощів треба йому здолати, аби досягти успіху. Адже президент, певно, по шию завалений новими обов'язками. Як він прийме Фандора? І чи прийме взагалі? Фандор чомусь пригадав кілька анекдотів, чутих у редакції.