Порожня труна
- Автор: Сувестр Пьер, Аллен Марсель
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: «ВСЕСВІТ»
- Переводчик: Петро Таращук
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Порожня труна». Краткое содержание книги:
Французи П’єр Сувестр (1874–1914) і Марсель Аллен (1885–1969), юристи за фахом і журналісти за покликанням, написали понад тридцять романів про створеного їхньою фантазією невловимого злочинця Фантомаса. Всі вони логічно пов'язані між собою. Сюжетні лінії переходять з одного роману в інший, як і головні герої — Фантомас, його переслідувачі поліцейський інспектор Жюв, журналіст Фандор, його наречена Елен. Деякі другорядні персонажі з одного роману, з'являючись в іншому, виходять на перший план. Події переносяться з Франції до Голландії, Англії, Німеччини, Америки, вони охоплюють увесь світ. Найпрестижніша клініка, паризька біржа, аристократичний клуб, двір королеви Голландії, вельможні родини, Французький монетний двір, паризьке й лондонське дно суспільства, дворянські замки і селянські ферми, паризьке підземелля і президентський палац — усе це арена зухвалих і жахливих злочинів Фантомаса, який прибирає подобу фінансиста, санітара, аристократа, слуги чи просто волоцюги. Авторський вимисел накладається на сучасні авторам події, в них згадуються реальні особи, через що неймовірні пригоди виглядають дуже правдоподібними. Все це в поєднанні з напруженими й динамічними сюжетами й стало причиною надзвичайної популярності романів про «Генія злочину».
Перший із серії цих романів, який так і називався «Фантомас», вийшов у світ 1911 року і мав шалений успіх. Видавці вимагали продовження й автори поставили літературний процес на потік. Протягом кількох років вони щомісяця випускали детектив на двісті сторінок. Крикливі назви зразу привернули увагу читачів, ними захоплювалися представники всіх верств, популярність поширилася по всьому світі, їх перекладали багатьма мовами.
Роман «Порожня труна» було написано в 1913 році. Він є продовженням попереднього; деякі події, описані в ньому, одержують своє завершення, інші — виринатимуть у наступних. Жорстокий, підступний, невблаганний «Геній зла» заради грошей готовий на все. Йому протистоять інспектор Жюв і його друг Фандор. Боротьба йде не на життя, а на смерть, але в останню мить, коли, здається, хтось із них уже приречений, непередбачений випадок рятує його. Вони залишаються живими, щоб продовжити своє суперництво на сторінках наступного роману.
Новий президент не користувався популярністю, його вважали надто свавільною і неприємною людиною, що шанує насамперед усілякі формальності.
«Я не втраплю до нього, — думав Фандор. — А якщо він і прийме мене, то відразу й виставить».
Та коли таксі звернуло на Єлісейський бульвар, Фандор аж здригнувся.
— Господи! — вихопилося в нього.
Перед ними мчав розкішний, запряжений цугом екіпаж. Попереду неслися кінні кірасири, біля дверцят карети їхали верхи офіцери, а позаду знову видніли кірасири.
— Господи! — повторив Фандор.
Доля наче хотіла завдати йому ще більших мук і накинула ще одне жахливе випробування: він побачив, що доля таки невблаганна. Бо ж попереду їхав президент республіки; він їхав з Єлісейського палацу зробити візит голові Сенату й голові Палати депутатів!
— Все пропало! — аж застогнав журналіст. Та раптом стрепенувся і гарячково опустив шибку до водія. — Розвертайтеся, і я дам вам тисячу франків, якщо у вас вийде. Ви мусите наздогнати екіпаж і порівнятися з ним, щоб я міг бачити президента.
Водій вагався, і Фандор наполіг:
— Швидше, швидше! Я даю дві тисячі франків!
Той скорився, хоч і страшенно боявся, що може вскочити в жахливу халепу. Але обіцяна винагорода переважила його сумніви.
— Гаразд, зараз доженемо.
Таксі розвернулося. Натиснувши на акселератор, водій погнав машину вперед. За хвилину таксі догнало президентський кортеж. Оскільки воно було на пристойній відстані від карети, Фандор зважився на відчайдушний учинок. Він раптом відчинив дверцята, став на підніжку, а тоді зіскочив на землю. І відразу несамовито залементував люд, що з тротуарів стежив за президентським кортежем. І хоч Фандор вистрибнув з таксі на швидкості, та за хвилю, зберігши рівновагу й ухилившись від кірасирів, був уже на підніжці президентського екіпажу.
— Благаю вас, пане президент, вислухайте мене! Я Жером Фандор, чесна людина…
Тієї ж миті пролунав вигук, і коні, хльоснуті батогом, помчали учвал.
Водночас кірасири щільно оточили президентський екіпаж.
Але Фандор, учепившись у дверцята й ризикуючи опинитися під колесами, благав:
— Пане президент, вислухайте мене, благаю! Мені дорога кожна хвилина…
На Фандорове плече лягла чиясь рука, силкуючись одірвати його від карети. То молодий офіцер, начальник ескорту, подумавши, що то зловмисник, а тому украй стривожений, прагнув убезпечити президента від можливого замаху.
Та Фандор цупко тримався.
— Я чесна людина! — кричав він. — Пане президент, вислухайте мене!
І тут сталося диво. В екіпажі президента сидів полковник, начальник військової охорони. Він, придивившися до нападника, раптом озвався:
— Пане президент, я знаю цю людину. Це журналіст Фандор, тож ніякої загрози вам немає. Вислухайте його, певно, щось украй серйозне.
Президент гучним голосом звелів:
— Тихіше… Їдьте повільніше. За мною не женуться.
Фандор чи й уторопав, що, власне, сталося. Його божевільна витівка вдалася саме тоді, коли здавалося, ніби всьому край. Президент запросив його в екіпаж, а тим часом публіка, зачудована мужністю і спокоєм президента, захоплено вигукувала здравиці. Фандор, насилу переводячи дух, уже міг пояснити, що штовхнуло його на такий відчайдушний крок.
— Пане президент, — казав Фандор, — помирає моя наречена Елен, Фантомасова донька… Десять років я присвятив себе служінню державі, і тепер прошу в держави, яку ви представляєте, найвищої ласки. Любий президенте, тільки ви звільните мене від деяких шлюбних формальностей. Я з милосердя хочу одружитися in extremis і благаю: зважте на моє прохання.
А втім, Фандор говорив довго. Іноді плутано, але не усвідомлював цього. Ненастанно благав і чи й помітив, що президентський кортеж раптом змінив маршрут, об'їхав навколо площі Етуаль і вже спускався вулицею Великої Армії до Нейї:
— Швидше! Женіть швидше!
У невеликій палаті, де до вмирущої Елен впритул підступалася смерть, зібралося сумне товариство. Там був Фандор — такий блідий, ніби й у нього була смертельна рана. Біля нього стояв Жюв. Стояв і санітар, якого гукнули, щоб був за свідка при цьому незвичному шлюбі. Біля них був і високий дід, теж свідок, якого навіть ніхто не представив: він навально ввійшов до кімнати й поводився досить дивно. Осторонь зігнувся в шанобливому поклоні заступник мера, що прибіг з мерії, священик, що ладнав тимчасовий вівтар, і сам президент республіки; він підійшов до вмирущої на прохання її нареченого.
Перед дверима палати, розчахнутими навстіж, щоб було видно всю церемонію, товпилися медсестри й санітари. Саме в таких незвичних умовах, серед смутку й журби, в палаті вмирущої ладналося Фандорове весілля.