Порожня труна
- Автор: Сувестр Пьер, Аллен Марсель
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: «ВСЕСВІТ»
- Переводчик: Петро Таращук
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Порожня труна». Краткое содержание книги:
Французи П’єр Сувестр (1874–1914) і Марсель Аллен (1885–1969), юристи за фахом і журналісти за покликанням, написали понад тридцять романів про створеного їхньою фантазією невловимого злочинця Фантомаса. Всі вони логічно пов'язані між собою. Сюжетні лінії переходять з одного роману в інший, як і головні герої — Фантомас, його переслідувачі поліцейський інспектор Жюв, журналіст Фандор, його наречена Елен. Деякі другорядні персонажі з одного роману, з'являючись в іншому, виходять на перший план. Події переносяться з Франції до Голландії, Англії, Німеччини, Америки, вони охоплюють увесь світ. Найпрестижніша клініка, паризька біржа, аристократичний клуб, двір королеви Голландії, вельможні родини, Французький монетний двір, паризьке й лондонське дно суспільства, дворянські замки і селянські ферми, паризьке підземелля і президентський палац — усе це арена зухвалих і жахливих злочинів Фантомаса, який прибирає подобу фінансиста, санітара, аристократа, слуги чи просто волоцюги. Авторський вимисел накладається на сучасні авторам події, в них згадуються реальні особи, через що неймовірні пригоди виглядають дуже правдоподібними. Все це в поєднанні з напруженими й динамічними сюжетами й стало причиною надзвичайної популярності романів про «Генія злочину».
Перший із серії цих романів, який так і називався «Фантомас», вийшов у світ 1911 року і мав шалений успіх. Видавці вимагали продовження й автори поставили літературний процес на потік. Протягом кількох років вони щомісяця випускали детектив на двісті сторінок. Крикливі назви зразу привернули увагу читачів, ними захоплювалися представники всіх верств, популярність поширилася по всьому світі, їх перекладали багатьма мовами.
Роман «Порожня труна» було написано в 1913 році. Він є продовженням попереднього; деякі події, описані в ньому, одержують своє завершення, інші — виринатимуть у наступних. Жорстокий, підступний, невблаганний «Геній зла» заради грошей готовий на все. Йому протистоять інспектор Жюв і його друг Фандор. Боротьба йде не на життя, а на смерть, але в останню мить, коли, здається, хтось із них уже приречений, непередбачений випадок рятує його. Вони залишаються живими, щоб продовжити своє суперництво на сторінках наступного роману.
Жюв здригнувся. Йому здалося, що насувається нове невблаганне лихо, що замало цього горя і сліз. Атож, може статися непоправне.
І Жюв уявив найстрашніше, як Фандор божеволіє і поринає в морок безумства! Та чи можливе таке жахіття? Чи не помиляється лікар, що з поважним виглядом мовить про таке? Затинаючись, Жюв пробурмотів:
— Ви слушно кажете, докторе, цілком слушно.
Жюв повернувся, щоб іти до Фандора. І нараз занімів, застиг, ужахнувся, Фандора в палаті не було, він зник. Жюв навіть очам не повірив. Схаменувшись, кинувся з палати в коридор. Фандор мусить бути десь тут. Він, знетямлений розпачем, утік, аби не бачити знерухомілого й знекровленого обличчя коханої, білішого за подушку. Жюв гадав, що журналіст десь плаче, забившись у куток. Та не побачив його! Коридор був порожній! Ошелешений Жюв метнувся назад у палату.
— Фандоре! Фандоре!
У невеликій кімнатці були тільки лікар і стара Фелісіте, що клопоталася біля небіжчиці, востаннє її обмиваючи й опоряджаючи, обсипаючи квітами.
— Фандоре! Фандоре! — розпачливо покликав Жюв.
З'явився санітар. Він прийшов з першого поверху і простягнув Жюву візитку.
— Для вас, пане!
Жюв вихопив її й отетерів: то була Фандорова візитка. На ній олівцем тремтячою рукою було написано кілька слів. Жюв одразу впізнав той нерівний почерк. Ось про що сповіщали майже нерозбірливі рядки:
«Жюве, не лякайтеся. Я страждаю, тяжко страждаю, але духом не занепав. Мені треба побути самому. Я піду, куди очі бачать. Подбайте про мою бідолашну Елен, не залишайте її… На Бога, не залишайте її. Я скоро повернуся».
Жюв аж затремтів.
— Господи, — бурмотів він, — що має значити це послання? Невже Фандор і справді збожеволів?
Інспектор опустився на коліна біля ліжка, затулив обличчя руками і заридав. Його плечі немов притиснув униз страшний тягар. Проте помалу Жюв заспокоївся, сльози висохли. Поряд стояла навколішки черниця з монастиря Сен-Венсен-де-Поль; вона перебирала чотки, і в палаті чулось, як одна по одній цокають кісточки. На підвіконні знадвору цвірінькало кілька пташок. Запалені свічки сповнювали палату теплим духом воску.
Жюв пробув біля небіжчиці до ранку.
Наступного дня о четвертій годині пополудні французький міністр закордонних справ звелів пустити до нього його світлість графа д'Оберкампфа, обер-камергера її Величності королеви Голландії. Служник пропустив відвідувача і щільно причинив двері міністерського кабінету.
Француз і голландець привіталися.
— Ваша світлість просили аудієнції? — спитав міністр закордонних справ. — Буду радий прислужитися вам.
— Пане міністр, — відповів граф, — я дякую вам за виняткову ґречність. Мій візит не протокольний, я приїхав до Парижа інкогніто. Мені вкрай необхідно вас бачити, і я безмежно вдячний, що ви покинули кабінет міністрів задля цієї термінової аудієнції.
— Радий прислужитися вашій світлості, — знову вклонився міністр. — Але чим викликані ваші відвідини?
— Пане міністр, зараз ви все почуєте.
Граф д'Оберкампф, обер-камергер королеви Голландії сів у фотель. Та одразу ж підвівся і підійшов до великого столу, за яким сидів французький міністр. Стишивши голос, ніби мав сповістити вкрай важливе, ніби хотів, щоб його чув тільки міністр, він заговорив:
— Пане міністр, ви, безперечно, знаєте про останні події, що збурили Париж?
Міністр закордонних справ не приховував подиву:
— Що ви маєте на увазі, ваша світлість?
Граф д'Оберкампф повів далі:
— Я маю на увазі трагічні події, яким сьогодні всі газети присвячують спеціальні випуски.
Міністр закордонних справ здивувався ще більше:
— Отже, йдеться про шлюб in extremis журналіста Жерома Фандора й смерть бідолашної Елен, нібито Фантомасової доньки?
— Так, пане міністр.
— Я чекаю, що ваша світлість скаже з цього приводу, — вклонився міністр.
— Те, що я скажу, пане міністр, — вкрай серйозне, і воно напевно здивує вас. Ви знаєте, хто був свідками нареченої?
— Я щойно довідався про це на засіданні кабінету міністрів, — спохмурнів міністр. — Знаю, що президент республіки та інспектор Жюв були свідками і що ваша світлість була свідком нареченої разом із тим нелюдом Фантомасом… Мабуть, ваша світлість хоче просити мене, щоб не поширювалися небажані чутки…