Порожня труна
- Автор: Сувестр Пьер, Аллен Марсель
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: «ВСЕСВІТ»
- Переводчик: Петро Таращук
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Порожня труна». Краткое содержание книги:
Французи П’єр Сувестр (1874–1914) і Марсель Аллен (1885–1969), юристи за фахом і журналісти за покликанням, написали понад тридцять романів про створеного їхньою фантазією невловимого злочинця Фантомаса. Всі вони логічно пов'язані між собою. Сюжетні лінії переходять з одного роману в інший, як і головні герої — Фантомас, його переслідувачі поліцейський інспектор Жюв, журналіст Фандор, його наречена Елен. Деякі другорядні персонажі з одного роману, з'являючись в іншому, виходять на перший план. Події переносяться з Франції до Голландії, Англії, Німеччини, Америки, вони охоплюють увесь світ. Найпрестижніша клініка, паризька біржа, аристократичний клуб, двір королеви Голландії, вельможні родини, Французький монетний двір, паризьке й лондонське дно суспільства, дворянські замки і селянські ферми, паризьке підземелля і президентський палац — усе це арена зухвалих і жахливих злочинів Фантомаса, який прибирає подобу фінансиста, санітара, аристократа, слуги чи просто волоцюги. Авторський вимисел накладається на сучасні авторам події, в них згадуються реальні особи, через що неймовірні пригоди виглядають дуже правдоподібними. Все це в поєднанні з напруженими й динамічними сюжетами й стало причиною надзвичайної популярності романів про «Генія злочину».
Перший із серії цих романів, який так і називався «Фантомас», вийшов у світ 1911 року і мав шалений успіх. Видавці вимагали продовження й автори поставили літературний процес на потік. Протягом кількох років вони щомісяця випускали детектив на двісті сторінок. Крикливі назви зразу привернули увагу читачів, ними захоплювалися представники всіх верств, популярність поширилася по всьому світі, їх перекладали багатьма мовами.
Роман «Порожня труна» було написано в 1913 році. Він є продовженням попереднього; деякі події, описані в ньому, одержують своє завершення, інші — виринатимуть у наступних. Жорстокий, підступний, невблаганний «Геній зла» заради грошей готовий на все. Йому протистоять інспектор Жюв і його друг Фандор. Боротьба йде не на життя, а на смерть, але в останню мить, коли, здається, хтось із них уже приречений, непередбачений випадок рятує його. Вони залишаються живими, щоб продовжити своє суперництво на сторінках наступного роману.
Та відколи до неї повернулася тяма, Дельфіна Фаржо невідступно думала, що саме Елен, Фантомасове поріддя, — вона щиро вірила, що Елен — донька того нелюда, — повсякчас стає їй на заваді, заважає іти обраним нею шляхом.
— Господи! — бідкалася вона, роздивляючись палату Елен, — як я страждаю. Яка я нещасна! І як я її ненавиджу!
Люто ошкірившись, із стиснутими кулаками, Дельфіна Фаржо дивилась, як Елен, вочевидь стомлена, вмостилась у великому кріслі й заплющила очі. Дельфіна несамохіть підступила ближче й зазирнула всередину.
— Я ненавиджу, ненавиджу, — бурмотіла молода жінка. — Он вона яка гарна й щаслива, що кохає і її кохають… А я теж маю право на щастя, проте страждаю… Моє майбутнє сумне й похмуре, але що я вдію? Звідси мене виганяють, я всього позбулася… Навіть не можу кохати, кого хочу, бо його відібрала смерть.
Її несамовиті, сповнені ревнощів очі прикипіли до Елен, яка щасливо всміхалася уві сні; їй, певно, снилося щось приємне.
Дельфіна раптом розчахнула вікно й нечутно перелізла через підвіконня. Ледь переводячи дух, нахилилася до Елен, злостиво роздивлялась її.
— Яка ж вона гарна! — враз зітхнула Дельфіна. А тоді її всю аж пересмикнуло: — Але як же я ненавиджу її!
Дельфіна пожвавішала. Її погляд став напруженим, як і кілька днів тому, ще до операції і смерті професора Дропа, що пожертвував собою, аби повернути їй розум. Дельфіна Фаржо, якої не бачила заснула Елен, почала щось шукати. Нишпорила в палаті, заглядала на полицю, етажерку. І раптом перед очима щось зблиснуло. Ніж! Дельфіна схопила його. Закусивши губу, з почервонілими очима підступила до Елен. Замахнулася і опустила руку з ножем на груди нареченої Фандора. При цьому несамовито зойкнула, а потім з дикунською зловтіхою кинула:
— Здихай, паскудо, всі мої нещастя через тебе!.. Я пропаща, приречена на довічну муку й безмежний відчай. Але я буду нещасна не одна. Я помстилася тобі за Поля Дропа.
Елен навіть не ворухнулась. Її обличчя побіліло, мов смерть. Дельфіна Фаржо, відпустивши ножа, загнаного по руків'я в плече Елен, вистрибнула у вікно. І кинулася в ніч.
XXVIII
ШЛЮБ IN EXTREMIS[4]
Через три дні в клініці відбулися жахливі події, настільки жахливі, що кожен їх свідок довіку запам'ятав те гнітюче видовисько, той невимовний розпач і страх.
Від удару ножем Елен втратила так багато крові, що хірурги боялися щось робити. Бо чи можна було сподіватися, що життєво важливі органи не зачеплені і молоді сили здолають те, що впало на неї так підступно?
— Ми порятуємо її! — казав наляканому Жювові і невтішному Фандору клініцист, яким замінили Поля Дропа і який опікувався тепер хворими в цьому скорботному домі.
Гай-гай! Наступного дня і лікарі, і медсестри вже не мали вчорашньої певності.
— Рана серйозна, вкрай серйозна, — приказував хірург на перев'язці.
Навіть стара Фелісіте, яка ніколи не впадала в розпач і вміла заспокоїти й утішити родичів хворих, утратила надію, бачачи, що температура вищає і вищає, а рана гноїться.
Хвора дедалі важче дихала, а це свідчило, що наближається агонія.
Пригнічені Жюв і Фандор вже й не виходили з клініки. Двоє друзів тільки мовчки перезиралися час від часу знетямленими поглядами, принишклі біля узголів'я хворої, яка то марила, то жалібно стогнала.
— Вона пропала! — ридав Фандор уранці третього дня.
Елен і справді видавалася пропащою! Останню ніч вона тяжко марила і тільки вдосвіта, знесилена й виснажена, лежала в такій прострації, така непорушна й застигла, що Фандора охоплював смертельний жах. Він, схилившись над ліжком, тамував подих і вслухався в її майже нечутний віддих. І тільки коли чув його, мав певність, що кохана ще жива.
Жюв, переживаючи не менш, ніж Фандор, якого він любив наче рідного сина, схрестивши руки на грудях, стояв біля ліжка і в його підпухлих очах був безмежний біль. Ох же й важка ця безнастанна дванадцятирічна боротьба із всемогутнім Фантомасом! Страшна тінь злочинця знов покрила жалобним мороком палату, де вмирала Елен. Бо через те, що він напав на Максона, а Жюв заклав у сейф вибухівку і сейф вибухнув, Елен уперше потрапила до клініки, де Дроп, знетямлений коханням, наклав на себе руки, рятуючи Дельфіну Фаржо. А та помстилася за його смерть, вдаривши ножем безневинну Елен.
— Фантомасе! Фантомасе! — іноді стогнав Жюв. — Яка це жахлива покара за твої злочини! Помирає дитина, що ти її, ніколи нікого не любивши, любив наче власну доньку!
Серед медсестер і санітарок, що мовчки забігали до палати, вбиті горем Жюв і Фандор здавалися двома живими й непорушними статуями розпачу.
4
На порозі смерті (лат.).