Переможець отримає все

— Помилки молодості, — сказав Віктор. — Десантні війська.

— Сподіваюся, шрамів від куль ніде немає? Я цього боюся.

— Бог милував, — посміхнувся він.

А це тоді що? — вона торкнулася рубця на лівій скроні.

— Це вже після війська.

— Також помилки молодості?

— Також.

Ольга відійшла і, забравшись на диван, сіла поверх ковдри під стіною.

Він зробив кілька кроків і присів поруч.

— Ти будеш біля мене?

— З твого дозволу.

Вона подивилася на нього довго й майже впритул. Віктор мимоволі опустив очі і знову вперся в те, що виступало з-під нижнього краю сорочки. Ці коліна миттєво віднімали розум. Перед очима попливло.

— Роздягни мене…

Але він уже погано тямив. Пальці його чомусь торкнулися закатаного рукава грубої сорочки, з-під якого виглядала тоненька її ручка. Вона виявилася на дотик дуже несподівана — тепла, пружна й водночас тендітна, а зап’ястя цілком вміщалося у кулаку. Він розумів, що дихає надто часто й вона це має зауважити. Ніби зо п’ять кілометрів пробіг. О Господи… Край сорочки продовжував стояти перед очима, й він просто опустився туди обличчям, на мить задихнувшись від несподіваного ефекту. У голові все перекрутилося. Руки підігнулися самі, притягуючи до себе те, що тримали, і груди, підборіддя відчули дотик пружного й водночас ніжного тіла, яке зреагувало на його торкання одразу, але миттєво було зім'яте й притиснуте скупченням м’язів та ваги, що навалилися зверху. Руки стискалися самі, а тіло його бажало контактувати з тим, що було внизу, воднораз, усією поверхнею. Вона мовчала, не намагаючись протестувати, лише напружувала тендітні жіночі м'язи, рятуючись, наскільки можливо, від цього несподіваного, доволі жорстокого поводження.

Це було суцільне коротке божевілля. Хвиля накрила з головою, некеровано, примусивши стиснутися, а потім розслабитися все тіло. За хвилину він уже лежав на спині, важко дихаючи, заплющивши очі та відвернувши обличчя. Тяма поступово поверталася, і найпершим відчуттям був жахливий сором, розуміння, що ця жінка заслужила кращого, аніж те, що з нею щойно відбулося. А може, вона вже нежива?! Він здригнувся, підхопившись на лікоть, та відразу опустився назад.

Ольга дивилася на нього, тихо та рівно дихаючи.

— Це кінець… — тільки й промовив він.

А її рука, легенька та ласкава, лягла зверху на його тремтячу руку. Потім вона, висмикнувши ковдру з-під себе, натягла її на них обох і притислася до нього. Надворі поступово стемніло. Ольга наче чекала цього, розуміючи, що він аж ніяк не хоче, щоб на нього тепер дивилися. Коли в кімнаті насилу розрізнялися стіни, Віктор дотягся до своєї сорочки і припалив цигарку.

— Ти що, зовсім себе не любиш? — тихо запитала вона. — Скільки ти не тримав у руках жінки?

— Не знаю. Я не рахував.

— Ото ж бо й воно… — Сховавши свою голову десь у нього на грудях, Ольга продовжувала ненадокучливо повчати свого нещасливого коханця: — Хіба так можна? Це ж здоров’ю шкодить. Так і з глузду можна з'їхати. Я саме цього злякалася, чесне слово… Скільки, рік? Що, більше? Два?!