Слідопит, або Суходільне море
- Автор: Купер Джеймс Фенимор
- Серия: Пенталогія про Шкіряну Панчоху #3
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Переводчик: Ілько Корунець
- Жанр: Вестерны
Электронная книга - «Слідопит, або Суходільне море». Краткое содержание книги:
Незважаючи на всю простоту і, здавалося б, логічну переконливість, ця теорія, однак, все ще нічим не потверджувалася: дрейф, як і досі, продовжувався, хоча мірою того, як стали глибше загрузати якорі, він явно повільні ш а в. Але ось, нарешті, матрос, який тримав лот, радісно сповістив, що якорі перестали пороти дно лапами і що тендер зупинився.
В цю мить переднє пасмо скель було від «Вітрогона» десь футів сто завдальшки, а часом, здавалось, і того менше, коли хвилі, відкочуючись і забираючи з собою піну, оголювали їх.
Зраділий Джаспер вистрибнув на бак, окинув поглядом судно і, показуючи на троси, засяяв переможною усмішкою. Зараз канати вже були нічим не схожі на виструнені залізні штаби: вони пообвисали наослаб, і кожному матросові, стало ясно, що судно вільно похитується на хвилях, так, як це буває за припливу чи відпливу, коли силі вітру пружно протидіє натиск води.
— Оце він і є, той спідній відплив! — в захваті вигукнув Джаспер і, зістрибнувши з бака, пішов до стерна, вирішивши повернути його так, щоб тендер якомога вільніше стояв па якорях.— Саме провидіння спрямувало нас на нього, і тепер нам більше не загрожує ніяка небезпека!
— Авжеж, авжеж, провидіння — непоганий моряк,— бурчав Кеп,— і часто виручає неуків з біди. «Спідній відплив», «верхній відплив» — усе це бабські теревені... Просто буря вщухла та й квит. До того ж, на щастя для всіх нас, якорі потрапили в добрий ґрунт.. А взагалі на цій проклятій прісній воді все не так, як у людей.
Людині, проте, не властиво вступати в суперечки з прихильною долею; вона стає невдоволена й роздратована лише тоді, коли, доля повертається до неї спиною. Майже всі па борту були тепер певні, що їх врятували від неминучої загибелі тільки Джасперові досвід та розум, тому й мало хто вже прислухався до Кепового бурчання.
Правда, ще з півгодини на судні панували непевність і зневіра, і весь цей час матроси безперестанно кидали лот, аж доки, нарешті, всіма остаточно опанувало почуття повної безпеки. Відтак змучені, але позбавлені привида наглої смерті, люди як стій поснули мертвим сном.
РОЗДІЛ XVIII
Зітхати й сльози лити марно.
Буть вірним і завжди до послуг ревним,
У владі буть фантазії стрімкої —
Це бути з пристрастей, з палких бажань,
З обожнювань, з боготворіння,
З терпцю, сумирності і нетерпіння,
Із цноти, з мук, з благоговіння.
Шекспір. «Дванадцята ніч, або Як вам це подобається»
Шторм почав спадати десь під полудень і невдовзі вщух так само зненацька, як і розпочався. Менш як за дві години, відколи влягся вітер, на розбурханому ще озері зникла блискотлива піна, а ще годин через чотири вся його поверхня вже аж нічим не нагадувала про недавню бурю. Правда, до берега все ще безперервними валами котилися пологі хвилі, але, прочісуючи підводні скелі, вони вже не злітали в повітря стовпами бризок. Усе свідчило про те, що розбурхана бурею стихія, мірою того, як стихав вітер, поступово втихомирювалася.
Оскільки тендерові не під силу було здолати досить високі хвилі навіть за легенького лобового вітру, який усе ще потягував зі сходу, то про відплиття того ж дня марно було й думати. Проте Джаспер, який потихеньку цілковито прибрав до своїх рук командування «Вітрогоном», не сидів без діла, а керував підняттям стоп-анкерів та приведенням судна до повної готовності, щоб потім, скоро настане сприятлива погода, відразу ж знятися з місця. Всі інші пасажири, не зайняті безпосередньо цими лаштуваннями, намагалися тим часом розважитися, хто як міг.
Мейбл, як це взагалі буває з людьми, незвиклими до умов корабельної тісноти, заздрісно й тужно позирала на берег, а невдовзі й насмілилася запитати, чи не можна туди попливти. Слідопит, саме стоявши в цю мить поруч, запевнив її, що це дуже просто зробити, адже у них па палубі є пірога, а на ній зовсім легко проскочити поміж бурунами. Поборовши, як завжди за подібних обставин, деякі сумніви й вагання, було вирішено, зрештою, запитати дозволу, в сержанта; той дав згоду, й на палубі відразу закипіли приготування, щоб виконати цю забаганку Мейбл.
На берег вирушало троє: сержант Дангем, Мейбл та Слідопит. Мейбл, якій уже не вперще доводилося сідати в пірогу, сміливо зайняла місце посередині, сержант сів у носовій частині, а Слідопит, який мав стернувати, став у кормі. Проте йому майже не доводилося докладати зусиль, бо хвилі гнали пірогу з такою швидкістю, що вона іноді взагалі не підкорялася владі Слідопитового весла. Не раз, поки вони пливли до берега, Мейбл жалкувала за свою нерозважливість, а Слідопит, як тільки міг, підбадьорював її, сам виказуючи стільки самовладання й холоднокровності і з такою силою налягаючи на весло, що, дивлячись на нього, навіть слабкодуха жінка засумнівалася б у своїх страхах. Наша ж героїня була не з боязких; перебуваючи в обіймах дикої стихії, вона мала ще й чималу втіху від незвичайності свого становища. Правда, в ті хвилини, коли легенький, мов горіхова шкаралупа, човник злітав на пінявий гребінь валу, а потім, наче ластівка, шугав сторчма вниз, у дівчини холонуло в душі й вона блідла на виду. Та тільки минав пінявий вал, Мейбл, ніби соромлячись за себе, вся рожевіла й усміхалася знову. Ці хвилювання, однак, тривали недовго, бо хоч відстань між тендером і берегом становила не менше чверті милі, пірога подолала її буквально за лічені хвилини.