Слідопит, або Суходільне море
- Автор: Купер Джеймс Фенимор
- Серия: Пенталогія про Шкіряну Панчоху #3
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Переводчик: Ілько Корунець
- Жанр: Вестерны
Электронная книга - «Слідопит, або Суходільне море». Краткое содержание книги:
— Це ж страшенно далеко звідсіля, Слідопите! — втрутилася в розмову й Мейбл, бо всі так близько стояли, що, незважаючи на клекіт шторму, могли чути одне одного.— Боюся, що ніхто з нас не дійде живий до форту.
— Це буде небезпечна і кривуляста дорога, Мейбл, хоча я знав деяких представниць прекрасної статі, які витримували ще важчу... Слухай, Джаспере, комусь із нас — тобі чи мені, а то й обом, певне, доведеться спустити на воду піроги: адже єдина можливість урятувати Мейбл — це переправити її човном через буруни.
— Я готовий зробити що завгодно, аби тільки врятувати її,— відповів, сумно усміхаючись, Джаспер,— але жодна людина в світі не здолає за такого шторму провести човен через підводні скелі. Проте я все-таки покладаю надії на якір: одного разу нам уже пощастило врятувати «Вітрогона» від не меншого лиха.
— Якщо вже ти, Джаспере, вирішив кидати якір, то чому б не кинути його зараз, у цю ж мить? — втрутився сержант.— Адже за кожен фут віддалі, яку ми зараз втрачаємо, ми потім можемо гірко пожалкувати, коли ляжемо в якірний дрейф.
Хлопець ступив крок до сержанта, рвучко схопив його за руку й міцно-преміцно стис її, не в змозі стримати свої глибокі почуття.
— Сержанте Дангеме! — урочисто промовив він.— Ви добра людина, хоч і жорстоко обійшлися зі мною цього разу. Скажіть, ви любите свою дочку?
— Ти не можеш у цьому сумніватися, Прісна Водо,— хрипким голосом відповів сержант.
— А згодні ви дати їй і всім нам тепер уже єдину можливість урятувати життя?
— Що я маю для цього зробити, мій хлопче? Кажи, що я повинен для цього вдіяти? Досі, здається, я діяв теж лише так, як підказувала моя совість... Кажи ж, що я повинен зробити?
— Підтримайте мене проти добродія Кепа ще хоча б п’ять хвилин, і все, що тільки в людських силах, буде зроблено для врятування «Вітрогона»!
Сержант завагався: надто вже він звик до дисципліни, щоб скасовувати власні розпорядження. До того ж не любив він ще й показувати, ніби сумнівається у правильності своїх рішень, а про мореплавський хист свого родича він був надто високої думки. Доки він розмірковував, Кеп тим часом покинув стернового, біля якого простояв деякий час, і підійшов до гурту.
— Прісна Водо,— звернувся він, наблизившись,— я прийшов запитати тебе, чи не знаєш ти, бува, такої місцини тут, на березі, де можна було б зручніше викинути судно? Настав той час, коли ми змушені вдатися до цього відчайдушного кроку.
Ця мить Кепової розгубленості довершила Джасперову перемогу. Глянувши на сержанта, юнак піймав легкий кивок згоди і не став більше гаяти дорогоцінного, часу.
— Дозволяєте мені стати за стерно?-— звернувся він до Кепа.— Спробую, може, пощастить як-небудь дістатися ген до того рукава, що у нас під вітром.
— Та ставай уже, ставай...— відповів той, відкашлюючись, щоб відтягти голос: його гнітило почуття відповідальності, що лежала на його плечах, а ще більше — усвідомлення власного безсилля.— Все одно, ставай, Прісна Водо, бо, чесно кажучи, я вже нічого кращого придумати не можу. Нам залишається тільки одне з двох: або викинутися на берег, або піти на дно.
Джасперові тільки цього й треба було. Одним стрибком він опинився на кормі й схопив у руки стерно. Лоцман без слів зрозумів його наміри і за знаком молодого капітана негайно згорнув і останню розпущену частину грот-вітрила. Вловивши слушний момент, Джаспер рвучко крутнув стерно, попустив кінець стакселя, і легенький тендер, ніби відчувши на собі знайому руку хазяїна, поволі накренився, а потім ковзнув поміж валами. А подолавши цю небезпеку, суденце вже наступної миті з такою шаленою швидкістю звернуло на підводні скелі, що його загибель здавалася неминучою. Віддаль на очах скорочувалася, і Джасперові довелося здійснити свій задум буквально за якихось п’ять-шість хвилин, після чого він швидко повернув стерно на борт, і «Вітрогон», незважаючи на вал хвиль, повернувся носом проти вітру з такою грацією, з якою качка повертається на дзеркальній гладіні ставка. За Джасперовим знаком на бакові все прийшло в рух і з кожного борту в воду полетів стоп-анкер. Тепер навіть Мейбл і та помітила, з якою несамовитою швидкістю зносило тендера, бо канати розмотувались, мов тонкі линви. Як тільки вони більш-менш натяглися, негайно спустили якорі, прив’язавши їх майже до кінців канатів. Припнути легеньке суденце на товстезних канатах виявилося не такою вже важкою справою, і за менш ніж десять хвилин, відколи Джаспер узяв стерно в свої руки, «Вітрогон» уже похитувався на хвилях носом проти вітру, заарканений з обох боків тросами, що були натягнені, мов залізні штаби.