Слідопит, або Суходільне море
- Автор: Купер Джеймс Фенимор
- Серия: Пенталогія про Шкіряну Панчоху #3
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Переводчик: Ілько Корунець
- Жанр: Вестерны
Электронная книга - «Слідопит, або Суходільне море». Краткое содержание книги:
— Я розумію вас, Слідопите,— усміхаючись, відповіла Мейбл так спокійно, ніби вела розмову з рідним батьком.— Але ж і мисливець може знайти собі дружину, навіть у цьому дикому краю. Скажімо, серед індіянських дівчат, а вони люблячі й вірні, це я знаю, бо такою була дружина Гострої Стріли, дарма що він більше супився до неї, ніж усміхався.
— Цьому ніколи не бути, Мейбл, нічого доброго з цього не вийде. Кожна раса горнеться до своєї раси, а нація — до своєї нації. Інакше не жди щастя. От коли б мені зустрілася така дівчина, як ви, і якби вона згодилася стати дружиною мисливця, не погордувавши моїм неуцтвом та неотесаністю, тоді вже й справді всі злигодні мого життя здалися б мені легкими стрибками молодого оленя, а майбутнє засяяло б у райдужнім промінні сонця!
— Така дівчина, як я? Навряд, щоб дівчина моїх років, та ще така навіжена, як я, змогла стати гідною дружиною, найсміливішому з розвідників і найвлучнішому стрільцеві на все прикордоння.
— Ох, Мейбл, боюся, що в мені вже змішався хист червоношкірого з натурою, блідочолого! З такими чеснотами, як ви оце назвали, я таки міг би розраховувати на дружину з індіянського села.
— Я більш ніж певна, що ви, Слідопите, не захотіли б мати за дружину таку пусту, легковажну, пихату й недосвідчену дівчину, як я...— (У Мейбл ледве було не зірвалося з язика «і таку молоду», але вроджене чуття делікатності утримало її від цих слів).
— А чому б і ні, Мейбл? Якщо ви зовсім не обізнані з нашими прикордонними ділами й звичаями, то зате ви краще за всіх нас разом узятих знаєте різні дотепні історії та звичаї з міського життя. Кажете, що ви легковажні; я не розумію цього слова, проте якщо воно означає те ж саме, що й «красиві», то тим краще! Це не може бути вадою в моїх очах. А пихатою вас теж ніяк не назвеш, і свідчення цьому хоча б те, як ви охоче вислуховуєте мої пусті розповіді про пригоди в розвідці та про відшукування стежок; ну, а що стосується досвіду, то він прийде з роками. А крім того, Мейбл, чоловіки, як мені здається, менш за все турбуються про це, коли вибирають дружин... Я чомусь переконаний у цьому.
— Слідопите, ваші слова... ваш погляд... адже все це жартома?.. Тільки заради компліменту?..
— Мені завжди так приємно бути біля вас, Мейбл, і якби я смів сподіватися, що ця розмова для вас така ж приємна, як і для мене, я спав би цю щасливу ніч спокійніше, ніж увесь той тиждень.
Не скажемо, щоб для Мейбл було несподіванкою те, що вона подобається провідникові. Тонка жіноча кмітливість давно вже підказала їй це, і дівчина, можливо, й помічала вже, як до його турбот і дружнього ставлення почасти домішувалася чоловіча ніжність, яку чоловік, попри свою грубішу натуру, часто виказує жінці. Але дівчині ніколи навіть і на думку не спадало, що Слідопит справді серйозно міг важити на одруження з нею. Одначе в цю хвилину, може, не так під впливом його слів, як тону його мови, в її свідомості все раптом остаточно прояснилося. Мейбл прямо глянула в суворе й відкрите Слідопитове обличчя, і її личко стало зосередженим і задуманим; а коли вона знову заговорила, йому більше хотілося вірити її приємному голосові, ніж словам, які означали відмову.
— Нам з вами слід порозумітися, Слідопите,— щиро й відверто почала вона.— Між нами не повинно бути й тіні непорозуміння... Ви такі відверті й щирі, що мені було б гріх не відповідати вам тим самим. Скажіть, адже то правда... правда ж, усе те, що ви казали,— то тільки жарти: ви, звичайно, мали на оці природне почуття дружби, яке людина з вашим досвідом та життєвою мудрістю може мати до таких молодих дівчат, як я?
— Я не бачу в цім нічого неприродного, Мейбл: так, так, анічогісінько. Як мені розповідав сержант, він те ж саме почувай спочатку до вашої матінки, і такі ж, здається, почуття я спостерігав і в молодих пар, яким іноді слугував провідником через лісові нетрі. Атож, атож... Я б сказав, усе це цілком природно,— ось чому ці почуття так легко проявляються і чому так радісно від них у мене на душі.
— Ваші слова мене лякають, Слідопите! Висловіться ясніше... або ж облишмо цю розмову... Адже ви не хотіли сказати... ви не маєте на увазі... ви ж не хочете сказати...— Завжди винахідлива Мейбл так розгубилася, що почала запинатися, і їй стало по-дівочому соромно від тих слів, що вона ледь не сказала з усією щирістю. Зібравшись, нарешті, з духом і вирішивши будь-що з’ясувати все до кінця, вона, якусь мить повагавшись, продовжувала:
— Адже то неправда, Слідопите, ніби ви маєте серйозний намір взяти мене за дружину?
— Саме так, то чиста правда, Мейбл, і мені, лісовикові й мисливцеві, ніколи не висловитися краще і ясніше, ніж це щойно зробили ви. Ми з сержантом так і вирішили, якщо тільки ваша згода (а він певен, що згода буде), хоч я, правду кажучи, сумніваюся, що можу сподобатися дівчині, котра гідна найкращого чоловіка на цілу Америку.