Слідопит, або Суходільне море
- Автор: Купер Джеймс Фенимор
- Серия: Пенталогія про Шкіряну Панчоху #3
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Переводчик: Ілько Корунець
- Жанр: Вестерны
Электронная книга - «Слідопит, або Суходільне море». Краткое содержание книги:
— Та й мій шуряк Кеп не з тих, щоб дозволити комусь повчати себе на борту корабля.
— Але ж, таточку, коли усім загрожує смертельна небезпека!..
— Тим більше. Керувати судном за гарної погоди не вельми яка мудрість, а от коли загрожує небезпека, тоді саме й проявляє себе найкращий командир. До того ж, навряд щоб Чарльз Кеп кинув судно напризволяще, побачивши, що воно потрапило в небезпеку А крім того, Прісна Водо, він вважає, що ваша пропозиція підозріла і більше скидається на зраду, ніж па голос розуму
— Хай він там собі вважає, що хоче, а я вас прошу покликати лоцмана її запитати в нього, що він на це скаже. Адже вам добре відомо, що я з ним від учора не бачився.
— Що ж, у цьому є певна рація, і на це можна пристати. Ходімо тоді за мною на палубу, щоб усе було чесно й відверто.
І Джаспер слухняно пішов за сержантом, а Мейбл так закортіло й собі почути лоцманові слова, що вона теж не втерпіла її нишком подалася за ними аж до передостанніх східців трапа, щоб за потреби можна було пригнутися й сховатися від дошкульного вітру та бризок. Далі її не пустила ще й жіноча скромність, але, ставши на трапі, вона напружила всю свою увагу, щоб не пропустити повз вуха жодного слова.
Невдовзі з’явився й лоцман. Скоро ступивши на палубу, він обвів поглядом виднокрай і явно знітився. Щоправда, до нього в каюту вже просочилися чутки про небезпечне становище «Вітрогона», але цього разу вони не перебільшували небезпеку, як це завжди буває, а навпаки — применшували її. Лоцманові дали перше змогу добре обдивитися довкола й аж тоді запитали, як би він за таких обставин учинив із судном.
— Я не бачу іншого способу врятувати тендера, як негайно стати на якір,— просто і без вагань відповів лоцман.
— Як, отут, посеред озера? — знову, як і Джасперові, здивовано повторив Кеп ті самі свої слова.
— Ні, не тут, а он там, ближче до землі — перед першою низкою бурунів.
Почувши те саме й від лоцмана, Кеп остаточно прийшов до висновку, що Джаспер та його помічник змовилися потопити «Вітрогона», аби самим якось скористатися з цього і втекти. Тому він вислухав лоцмана з тією ж бундючною зневагою, що й перед цим Джаспера.
— Кажу ж тобі, шуряче Дангеме,— відповів Кеп, коли сержант зауважив, що, мовляв, і лоцман, і Джаспер радять одне й те саме,— кажу ж тобі, що жоден моряк з чистим сумлінням не дасть такої поради. Було б божевіллям, доки ще хоч одну полотнину можна тримати на щоглі, кидати якір за такого штормиська біля підвітряного берега! Хто мене виправдає тоді перед страховиками судна, коли я кину якір біля підводного каміння?.. То треба зовсім з’їхати з глузду!
— Страховиком військових суден, шуряче, є його величність король, а на мені лежить відповідальність за життя всього екіпажу. Джаспер і лоцман куди краще за нас із тобою знають Онтаріо. Я вважаю, що позаяк вони обоє кажуть те саме, то цьому не можна не йняти віри.
— Дядечку! — благально почала була Мейбл, але застережливий жест Джаспера примусив її замовкнути.
— Нас так швидко несе на буруни,— рішуче втрутився юнак,— що далі займатися балачками нікуди. Десь за півгодини все й так вирішиться, але я попереджую добродія Кепа, що навіть той, хто найміцніше тримається на ногах, теж не встоїть на палубі, коли суденце торохнеться об каміння. І я майже не сумніваюся, що всі ми підемо зимувати до раків, навіть не допливши до другої низки бурунів.
— А що вам тоді допоможе якір?! — люто визвірився Кеп на Джаспера, ніби той був винен не тільки у сказаних словах, але й у можливих наслідках шторму.
— В кожному разі, він не зашкодить,— стримано відповів йому Прісна Вода.— Поставивши тендера носом проти вітру, ми трохи загальмуємо швидкість дрейфу, а тоді вже не так страшно, якщо нас навіть і потягне між буруни. Сподіваюся, добродію Кепе, ви тепер дозволите мені й лоцманові приготувати якорі до спуску: адже цей захід може тільки допомогти і зовсім не зашкодить справі.
— Що вже хочете, те й робіть: розмотуйте бухти[109], спускайте якорі, я вже нічого не буду перечити. Ми зараз опинилися в такій біді, що навряд чи що зарадить... Сержанте, ходи-но сюди на корму, я тобі щось маю сказати...
Кеп відвів сержанта вбік так, щоб ніхто не чув їхньої розмови, і вперше, як ще ніколи досі, заговорив розчулено й людяно, відверто признаючись у безнадійності їхнього становища.
— Боюся, що це вже востаннє дивиться на білий світ наша бідна Мейбл,— промовив він тремтячим голосом і гучно висякався.— Нам що: і ти, і я вже пожили на світі й звикли дивитися смерті в вічі, хоча, власне, ще й не бували в її пазурах. Такий уже наш фах, шуряче... А от сердешна Мейбл... Вона ж така добра, таке в неї ніжне серце! Я гадав собі, що доживу й побачу її добре влаштованою, за добрим чоловіком і з дітьми... Але що вдієш — мусиш миритися і з добрим, і з гірким у кожному плаванні. Одне тільки прикро мені, старому мореплавцю, що таке лихо трапилося зі мною на якійсь задрипаній прісноводій сажавці!