Слідопит, або Суходільне море

Ступивши на берег, сержант на радощах аж поцілував дочку, бо як людина суходільна за покликанням, він завжди почувався безпечніше на tегга firma[113], ніж на воді, а затим, узявши рушницю заявив, що має намір походити з годину лісом та пополювати.

— А з тобою, дочко,— сказав він, відходячи,— побуде Слідопит, який, не сумніваюся, розповість тобі цікаві історії про цей дикий край, а також про свої пригоди з мінгами.

Провідник, усміхнувшись, пообіцяв оберігати Мейбл, І за кілька хвилин сержант, видершись на стрімкий схил, зник у гущавині. Слідопит із дівчиною пішли в протилежний бік і, так само швидко подолавши крутий горб, опинилися на вершині скелястого мису, звідки перед ними, як на долоні, постав широкий і незвичний краєвид. Тут Мейбл, щоб перевести дух і трохи перепочити, присіла на величезну брилу, що відвалилася од кручі, а її жилавий супутник, що, здавалося, взагалі не знав утоми, став поруч, зіпершись з йому одному властивою граційністю на свою довгу рушницю. Запала кількахвилинна мовчанка, тому що. обоє, а особливо Мейбл, були просто зачаровані незвичайним краєвидом.

Місце, де вони зупинилися, лежало високо над озером, і з нього перед їхніми очима відкривалося на північний схід неоглядне водне плесо, що, виблискуючи проти яскравого полудневого сонця, все ще нагадувало, своєю збриженою поверхнею про недавній шторм. Земля ж обступала озеро гігантською підковою, кіпці якої губилися в імлистій далечині десь на південному сході й півночі. А довкола, скільки око сягало, всюди тягся ліс, і ліс, і ніде не видно було щонайменшої ознаки цивілізації серед одноманітної й водночас пишної величі природи. Буря загнала «Вітрогона» за пояс фортів, якими французи намагалися тоді оточити англійські володіння у Північній. Америці, будуючи. їх скрізь уздовж водних шляхів поміж Великими озерами й по берегах Ніагари. Тим часом наших шукачів пригод віднесло штормом на багато ліг західніше від цієї знаменитої річки. Віддалік, поза бурунами, погойдувався на одному якорі «Вітрогон», що нагадував якусь вигадливу, досконало зроблену іграшку, якій, здавалося, більше личило стояти під скляним ковпаком, ніж боротися з дикою стихією, котру він нещодавно так успішно подолав. Тим часом їхня пірога видавалася малесенькою цяточкою на рівні вузенької стьожки берега, об який з шумом розбивалися хвилі.