Що таке антична філософія?

Саме тривалий досвід, що здобувався упродовж століть, та тривалі дискусії навколо цього досвіду, роблять цінними античні взірці. Послідовне або альтернативне використання стоїчної та епікурейської моделей було, наприклад, для Ніцше, а також для Монтеня, Ґьоте[850], Канта[851], Вітґенштайна[852], Ясперса[853], засобом досягнення певної рівноваги у житті. Проте й інші моделі зможуть надихати філософську практику та керувати нею.

Тепер мене можуть запитати, як пояснити те, що незважаючи на століття та еволюцію світу, ці античні взірці можуть бути знову актуалізовані. Передусім тому, як казав Ніцше, що античні школи були чимось на кшталт експериментальних лабораторій, завдяки яким ми можемо порівнювати наслідки різних типів духовного досвіду, що вони їх пропонують. З цього погляду, різноманітність античних шкіл є дуже цінною. Втім, взірці, які вони нам пропонують, можуть бути знову актуалізовані, тільки якщо зводити їх до їхньої сутності, до їхнього глибинного значення, відділяючи від несуттєвих космологічних або міфічних елементів та очищуючи фундаментальні позиції, які самі школи розглядали як головні. Можна піти далі. Я, справді, вважаю, що ці взірці відповідають, як я вже казав в іншому місці[854], незмінним та фундаментальним настановам, які постають кожній людській істоті, що шукає мудрість. У цьому контексті я говорив про щось на кшталт універсального стоїцизму, який можна знайти не лише на Заході, а й, наприклад, у Китаї, як показав Ж. Жерне[855]. Я вже говорив, що був тривалий час ворожо налаштований до порівняльної філософії, оскільки вважав, що вона сприяє створенню непорозумінь та провокує довільні зближення. Проте, читаючи праці моїх колег Ж. Бюґо[856], Р.-П. Друа[857], М. Юлена[858], Ж.-Л. Солера[859], я дійшов висновку, що насправді існують дуже хвилюючі аналогії між філософськими настановами античності та Сходу, які ніяк не можуть пояснюватися історичними впливами, проте які, у будь-якому разі, можуть допомогти краще зрозуміти те, про що йдеться у різних філософських настановах, що взаємно прояснюють одна одну. Засоби, які дають нам змогу досягти внутрішнього миру та єднання з іншими людьми чи всесвітом, не є безмежними. Мабуть, потрібно сказати, що описані нами тут життєві вибори Сократа, Пірона, Епікура, стоїків, кініків, скептиків відповідають якимось постійним та універсальним моделям, що зустрічаються у формах, притаманних кожній цивілізації в різних культурних ареалах людства. Саме тому я посилався вище[860] на один буддистський текст, а також на інспірований буддизмом виклад М. Юлена, бо вважав, що вони здатні допомогти нам краще сформулювати сутність грецького мудреця. Дуже цікавим є те, що, вочевидь, у Греції, Індії та Китаї один зі шляхів, що веде до мудрості, полягає у байдужості, тобто у відмові приписувати речам ціннісні відмінності, які б виражали погляд індивіда, егоїста, часткову та обмежену точку зору «жаби на дні криниці» або «мухи в чані з оцтом», про яких говорить Чжуан-цзи: