![За східнім обрієм [Спомини про пережите] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/9/3/0/5/za-shidnim-obriem-spomini-pro-perezhite-download.jpg)
За східнім обрієм [Спомини про пережите]
- Автор: Шумук Данило
- Год: 1974
- Язык: украинский
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «За східнім обрієм [Спомини про пережите]». Краткое содержание книги:
— Битися з ними ми не станемо — це було б дуже низько для нас. Битися за безконтрольний доступ до корита, до їдальні та хліборізки і за чергу біля ларка можуть тільки вони, а ми собі це дозволити не можемо, це нижче нашої гідності. Навпаки, на слідуючий раз, як привезуть товари до ларка, ми, каторжани, ані один не підійдемо навіть і близько до ларка, ми стояли і будемо стояти вище шлункових інтересів і тих всіх нещасних рабів своїх шлунків, — відповів я. У другому проході, всього метр від нас, сидів Павлишин Лука Степанович з Германом Петровичем і слухали всю ту нашу розмову.
Незабаром від мене пішли скривджені каторжани. Пішов десь і Павлишин з Германом Петровичем. Через хвилин десять після тих розмов, до нашої секції прийшло шість молодих високих здорових лоботрясів тільки в рубашках з закоченими рукавами на чолі з Роню Євгеном, Палючою і Миколишиним Василем. Всі вони групою важно пройшлися по секції і зупинившись на мить біля мого проходу, де я жив, владно подивилися на мене, так як дивляться кати на свою жертву, і пішли назад. Вимовність тієї демонстрації була більш ніж ясна. Після того інциденту зі мною перестали здоровкатися всі апологети тієї банди, тобто: Герман Петрович, Павлишин і Марушко. Горошко, Роню і Миколишин поглядали на мене і скреготали зубами. Щур, Гула і Свистун трималися тоді у стороні, поглядаючи скоса на всіх, уважаючи, що їх черга ще не прийшла вступити в гру.
У міжчасі тих внутрішніх інцидентів прийшов ще один маленький етап з Володимирської тюрми. Всі ті люди були з воркутинських лагерів. В тюрму попали за страйк у воркутинських лагерах.
Найбільш колоритною фігурою серед них був Пащак Славко. Пащак середнього зросту, щуплий, віком біля 33 років, арештований з останнього курсу французької філології Чернівецького університету. Добре знав французьку, німецьку, українську і польську мову, слабше знав англійську. Дуже добре знав історію України й історію католицької Церкви. Непогано знав математику. Старий член ОУН. Працював у 1941-42 рр. в обласному і міському Проводі ОУН у Вінниці. Родом з Лемківщини. Його відразу підхопили і залучили до свого кола Марушко і Столяр. Час від часу його вихвачував Павлишин і прогулювався з ним.
Семенюк Степан жалівся на своє здоров'я і просив мене, щоб я допоміг йому виїхати в центральну лікарню. Через знайомого мені лікаря-жида я вдовільнив його прозьбу. Напередодні від'їзду Степана в центральну лікарню Горошко сказав:
— Я не ручаюсь, чи його випустять живим з лагера. Зараз ніхто нікуди не повинен виїжджати взагалі, а Степан зокрема, тому що він живе у тій секції, з якої робиться підкоп, і він про цей підкоп давно вже знає.
Ту грізну пересторогу я зіґнорував, Степана вирядив у центральну лікарню. І так банда Роню не наважилась убити Степана.
Росіяни жили у першому бараці. Центрове положення серед них в основному займали сини російської знаті, яка ще в першу світову війну, або, вірніше кажучи, у революцію, виеміґрувала в Японію, Манджурію і Китай. Наймудрішим, найбільш тактовним і вихованим серед них був майор японської розвідки Савельєв. Всі вони думали категоріями свого еміґрантського кола. Адже у зв'язку із відірваністю від свого рідного краю і народу вони не здібні були реально мислити і тому дійшли до такої абсурдности, що на повному серйозі влаштували вибори царя всієї Росії. Кандидатами на царя було висунуто трьох кандидатів (так що це було ще досить демократично), двох полковників і одного майора. Всі вони мали своїх прибічників. По своїй ерудиції двоє з них були рівносильними і однаково впливовими, а один був слабшим і менш впливовим. Отже в силу такої невизначеної ситуації тих двох сильніших згодилися підтримати кандидатуру найслабшого і найменш впливового, а вони обидва мали фірмувати окремі партії. Словом, все сталося так, як і завжди буває — царем став дурніший серед мудрих. Після вибору царя і сформування уряду, росіяни також взялися до підкопу. Царювати в старому порохнявому бараці в далекому Сибіру було нецікаво. Підкоп на волю треба було робити близько 30 метрів. Робота надзвичайно важка. Із цинкових тазиків вони зробили щось на взірець човника і написали на ньому великими буквами «КОВЧЕГ «СВОБОДА»». Оце тим ковчегом вони витягували землю із того підземного хода. А зі старих халяв зробили міх для нагнітання повітря довбаючим у тій норі в лежачій позі землю. Росіяни все це робили з відповідною символікою, вони схильні до помпезности. А для нас все це виглядало забавним і сміxотворним.