За східнім обрієм [Спомини про пережите]

Столяр Іван вище середнього зросту, стрункий, десь двадцять першого року народження. Бувший студент четвертого курсу медицини. В ОУН правдоподібно працював у референтурі зв'язку при центральному Проводі ОУН. Столяр був вийнятково усудчивим. Вмів зосередитись над книжкою. Медицину він знав добре. В організаційних справах знався краще від усіх інших. Добре знав ідеологію ОУН і був вірним її принципам. Столяр був найбільш вольовим і найбільш принциповим та ерудованим від усіх окружаючих його людей.

Щур був низького зросту, коренастий і дуже мускулятивний. Мав закінчених шість кляс народної школи. Його минуле — це якась чорна тайна. Про його ерудицію не може бути навіть ніякої мови. Це чоловік дуже підступний і завжди готовий на найстрашніші підлості. Але про нього буде мова пізніше.

Горошко — стрункий красивий xлопець. В організаційному житті ще не встиг ніде утвердитись, а по своїй натурі дуже славолюбний. У лагері він набув славу безстрашного ватажка українських груп, які у свій час, у п'ятдесятих роках, виступили проти свавілля і зсучених бувших ворів і всякої іншої наволочі. В основному та боротьба точилася за «корито», за безконтрольний доступ до їдальні, хліборізки, старшинство у лагері. Оволодівши лагерним життям, все поставили на свої місця. Ті, що прийшли на місце розбитих ними, стали не кращими від них. Тамті сиділи на шиї у мирних трударів паразитами, заставляли важко працювати і брали данину із зарплати, й ті так само заставляли тяжко працювати і брали данину з зарплати та ще й обзивали глухарями і вимагали поваги до себе, як «визволителів» — оповідали про це все прості трударі.

Але розбиті ними їх попередники були явними цепними псами лагерної адміністрації, а ті стають у позу мучеників за справедливість і прикриваються національними кольорами. Тамті не клали і не могли покласти свого чорного п'ятна на якусь націю, бо це були виродки із усіх національностей, а ці кожним своїм брудним вчинком клали чорну пляму на свій народ. У ролі апологетів тих банд виступав Герман Петрович, Марушко і Павлишин. В опозиції до них стояв лише один Столяр. Для нас, каторжанів, все це було незбагненне і непередбачене. Вести боротьбу з прямими і явними ворогами всього людського незрівняно легше, ніж з тими підступними виродками нашого народу, які безлично видають себе за мучеників, а фактично було все навпаки.

Одного разу трьох каторжан прибігли до мене сповнені обурення і сказали:

— Ми мужньо два місяці вистояли перед дулами чекістських скорострілів, ми пройшли через вогонь автоматів і дегтярів[39] та зриви ґранат, а тут нас б'ють по лиці якісь Горошки. Вистояти перед натиском сваволі ЧК у них не вистачило духу, а на нас вони кидаються сміло, знаючи про те, що ми в силу своєї моралі не піднімемо руки на своїx.

— Скажіть толком, що сталося? — запитав я своїх друзів по каторзі.

— Ми стояли ось там, на дорозі біля ларка, і якраз на ту пору під'їхала підвода з продуктами до ларка. Ларочник попросив нас розвантажити підводу. Ми розвантажили і відразу першими купили собі по кілограму масла і цукру, а Горошко в міжчасі встановив свою чергу, а нас побив за те, що ми без його дозволу купили першими.