Вибрані твори в двох томах. Том 1
- Автор: Сюсюра Володимир
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Вибрані твори в двох томах. Том 1». Краткое содержание книги:
* * *
Сум червоний... Ранок ніжний... Грім гармат... Кривавий гай...
В серці сон сплітає ніжний В зимних чарах чорний май.
Ч’ї там сльози у пітьмі?..
Хто там стогне: “Брат на брата...”
В цьому винні тільки ми!
Тільки ми та ніч проклята!
Хочу світла я — і ти.
Вмісті хочем щастя-долі.
Так чого ж до сонця волі Не даєм собі ми йти.
Дай же руку! Злісні хмари Розіб’є наш міцний спів.
Хай посиплються удари На катів, лиш на катів!
Лютий 1919 р., м. Проскурів
ДЛЯ...
Не сяють співи ці натхненною красою —
Родив їх смертний бій, їх крикнула земля.
Прийми ж, мій рідний край, все, що нічной добою З крові твоїх синів сплела душа моя.
24.11.19 р., м. Проскурів
До зброї! Як один, хто в грудях серце має!
І душу, й тіло, й кров за світ братам віддай! Хай загуде наш крик, як буря в темнім гаю. До зброї як один за наш коханий край!..
14—15 лютого 1919, м. Проскурів
Я знаю: буде час, і сонце ясне встане,
І усміхнеться мій залитий кров’ю край...
І на дітей своїх замучених він гляне,
І розцвіте в серцях блакитноокий май.
Навис над полем сум борні,
І никне над травою місяць золотий...
І злився з кров’ю спів душі,
І виє сич в гаю, і стогне став німий...
Співають півні десь. За лавою йде лава... Зловісно в тумані розлився чорний жах... Далеко ллється десь знайомий поклик “Слава!” І стигне, стигне біль в задумливих очах...
Осталось мало нас... І серце в’яне, в’яне...
Не встане вже, хто ліг... 1 плаче темний гай...
І все ж настане час, і сонце ясне гляне,
І усміхнеться мій залитий кров’ю край.
[Червень, 1919]
* * *
То не вітер віє із тьми-домовини,
То не сови будять помертвілий край,
Чую плач і стогін з милої Вкраїни...
Знов москаль мордує мій коханий край.
Плаче місяць в травах, дощ хатини мочить, Стогне вітер в ставнях, криші розгорта,
І в сльозах кривавих думи мої й ночі,
І в сльозах кривавих воля золота...
Гей ти, край зелений! Гей, багнет блискучий... Вже в свій край холодний утіка москаль.
Скоро встане сонце, і загинуть тучі,
Як загине в серці чорних днів печаль.
[Червень, 19191
В садку пустому, де в час вечірній дрімає листя в обіймах сна, в журбі страждання, як ніч безмірна, ходила в’яла, стара весна...
Забили дзвони в Червонім Полі... Схилились квіти, пішла луна...
Ми йшли до Сонця, ми йшли до Волі. Хтось блідий плакав коло вікна...
Хтось блідий плакав... Пливли тумани, співали кулі, і сніг білів.
Лежали лави... займався п’яно в моєму серці пекучий гнів.
А ворог сунув... В великій Мрії сміявся-плакав безумний бій. Неначе ранок на темні вії свій плащ накинув в огні надій. [1920]
Цілувала мене, милувала мене і не знала, куди посадити.
І горіла зоря, і світила зоря, і хотіла ще довго світити.
Але морок упав, ніч шуміла крилом, за вікном вітер злісно сміявся...
Ти на лаві лежала холодна, німа, я ж в далеку дорогу збирався...
Одеса, 1920
КОЛИ Я ДУМАЮ ПРО ТЕБЕ
Коли я думаю про тебе, немов ранковая зоря фарбує став, і гай, і небо в багрянь, у колір янтаря...
І трав, і хмар питаю, кличу:
“Яка вона? Яка вона?..”
Коли подумаю про стрічу, мене мов током протина.
Серця заб’ються, мов лелеки,
Вони заб’ються близько так!..
Коли твоя й моя уява з життям не зійдуться ніяк.
Шумлять крилом сумнівів круки хвилину кожну, кожний час...
Тим глибше будуть наші муки, коли обдурять мрії нас.
Для мене ти — сестра, і мати, і все, що в світі є ясне.
Тебе не треба уявляти, — не уявляй і ти мене.
1926
Я знов побачив Вас, біляву і веселу, з привітним усміхом на радісних устах.
А осінь за вікном жовтаве листя стеле, і в вирій одліта за птахом дальній птах.
Я той же, як колись. Душа моя зелена; а за вікном летить і пада жовтий лист.
Я знову Вас зустрів, Ви граєте Шопена; і знаю я, що знов ми стрінемось колись.
Це буде, як весна злетить на щасні села, багрець зорі впаде на дерева, на шлях; я Вас зустріну знов, біляву і веселу, з привітним усміхом на золотих устах.
І будуть за вікном шуміть, хитатись клени, і будуть за вікном незнані люди йти кудись, Ви гратимете знов і Гріга, і Шопена, а я складу сонет, як вечір золотий.
Як вечір золотий, що ніжний промінь стеле, як пісня, що її співає в небі птах; і буде цей сонет про Вас, моя весела, з волоссям золотим і сміхом на устах.
1926, м. Харків
На спомин — Катрусі
Сині квіти, ясні очі...
Пісня з гаю опівночі...