Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом

Гоголь продовжує нейтралізацію політики своєї п’єси в іншій драматизованій дискусії про неї, написаній 1846 року. В ній зображено акторів одразу ж після спектаклю. Гоголь мав намір включити цей текст у четверте видання п’єси, що ніколи не матеріалізувалося через фіаско його «Вибраних місць із листування з друзями» (текст з’явився лише посмертно, у 1856 році). У «Розв’язці „Ревізора“» (ПСС 4, 121—133) Гоголь за допомогою Першого Комічного Актора пропонує «ключ» до п’єси. Він стверджує, що це місто — не російське, а душевный город. Ревізор, проголошений наприкінці V дії,—ніякий не петербурзький функціонер, а наша проснувшаяся совесть, яка чекає нас у нашій могилі. Чиновники є персоніфікаціями пристрастей. «Розв’язка» мало не спровокувала страйк давнього друга Гоголя і чільного московського актора — Міхаїла Щєпкіна. Щєпкін рішуче відмовився включити її до свого бенефісу «Ревізора» (зібрані від вистави кошти були передані акторові-пенсіонеру). Він сказав що полюбив «Ревізора» і грав його персонажів, як живих людей, а не абстрактні пристрасті. Після виходу на пенсію Щєпкін написав у листі, що Гоголь може тепер сміливо поміняти їх на кого йому завгодно, «навіть кіз», але навіть тоді він просив Гоголя залишити їх такими, якими вони були[250].

Вєнґєров мав рацію у тому, що Гоголь, здається, єдиний у світовій літературі письменник, який вступав у такі запеклі лобові зіткнення з власними творами[251]. Гоголь, вочевидь, був вражений тим, що можна було б описати як автоімунну реакцію на свої власні твори, хоча політика, поза сумнівом, зіграла роль у її провокуванні. Його боротьба з «Ревізором» позначена постійними реінтерпретаціями значень твору для зменшення шкоди російській національній гордості. Ця боротьба досягла свого піку приблизно 1846 року, коли було запропоновано, але не втілено четверте видання комедії, у яке Гоголь планував включити «Розв’язку». Він мав намір пожертвувати доходи від цього видання на потреби бідних чиновників низького рангу, за чий рахунок він розважав своїх читачів у «Петербурзьких повістях» і «Ревізорі». Хоча «Розв’язка» прагнула заспокоїти їдку соціальну сатиру Гоголя, благодійна пожертва від четвертого видання комедії була покликана полегшити в дуже матеріальний спосіб передбачувану соціальну шкоду, якої могла завдати постановка цієї п’єси (Гоголь також не помилявся в тому, що ці люди були надзвичайно низькооплачуваними). Ці дві акції разом показують міру, до якої Гоголь став розглядати свою комедію як гріх, що потребує спокути.