Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку

Що ж до судів вищих інстанцій, то згідно з Положенням про суд 1849 р. у Львові замість Апеляційного суду 23 лютого 1855 р. було засновано Вищий крайовий суд (Oberlandesgericht) на чолі з президентом, компетенція якого поширювалася на Східну Галичину та Буковину, незважаючи на те, що остання становила окремий коронний край[606]. Такий самий Вищий крайовий суд існував у Кракові для Західної Галичини.

У віданні Вищого крайового суду у Львові перебували всі крайові та окружні суди на території Східної Галичини та Буковини. Він складався з п’яти структурних частин — президії (президійного відділу), цивільного сенату, кримінального сенату, дисциплінарного сенату для суддів-нотаріусів, дисциплінарної комісії для службовців суду і тюремної охорони. Крім того, існували рахунковий відділ і канцелярія.

Як суд другої і третьої інстанції Вищий крайовий суд розглядав цивільні справи, які спочатку розглядав крайовий суд, а також справи, що розглядали повітові, а згодом крайові або окружні суди. Однак подавати до нього скарги на вироки судів нижчого рівня у кримінальних справах було не можна, оскільки ці вироки виносилися судами присяжних.

У період «контрреформ» 1852–1853 рр. там, де існували крайові суди, було запроваджено так звані повітові міські делегатські суди (Stadtisch-delegirte Bezirksgerichte). їм доручався розгляд цивільних справ другорядного значення. Ці суди не мали власного штату й обслуговувалися суддями та персоналом крайових судів.

Найвищою судовою інстанцією залишився Верховний судовий і касаційний трибунал у Відні.

Важливою складовою реформ у галузі судочинства в контексті переходу від інквізиційного до змагально-обвинувального процесу було заснування державної прокуратури (Staatsanwaltschaft), основною функцією якої стало внесення і підтримування від імені держави звинувачення в суді. У 1849–1850 рр. при кожному крайовому суді була заснована посада державного прокурора, а при Вищому крайовому суді і при Верховному судовому та касаційному трибуналі — посади генерального прокурора. Територіальна юрисдикція прокурорів і відповідних судів збігалася.

У 1855 р. згідно з постановою Міністерства юстиції Австрії була створена цілісна система прокурорських органів, яка включала Вищі державні прокуратури при крайових судах і підпорядковані їм державні прокуратури. В Галичині було утворено дві Вищих державних прокуратури (у Львові та Кракові), що не було притаманно жодному іншому коронному краю. Крім того, від 1855 р. в Буковині діяла Чернівецька крайова судова прокуратура, яка підпорядковувалася Вищій державній прокуратурі у Львові. Державні прокуратури заснували у Львові, Перемишлі, Самборі, Станіславові, Тернополі, Золочеві та Чернівцях, а згодом — у Бережанах, Чорткові, Коломиї, Саноку, Стрию та Сучаві.

Від 1873 р. прокурори при Верховному судовому та касаційному трибуналі стали називатися генеральними прокурорами, при Вищих крайових судах — старшими прокурорами, при крайових і окружних судах — державними прокурорами. У повітових судах функцію підтримки звинувачення виконували заступники державних прокурорів[607].