Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Наукова думка
- ISBN: 978-966-00-1458-9
- Жанр: История
Электронная книга - «Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку». Краткое содержание книги:
Аналіз історико-правової реальності тісно пов’язується з еволюцією теоретичних і суспільно-політичних поглядів на призначення правосуддя та судової влади.
Звертається особлива увага на історичний досвід, який доцільно врахувати у процесі сучасної судової реформи в Україні.
Монографія розрахована на широке коло науковців, викладачів, аспірантів, студентів, юристів-практиків, усіх, хто цікавиться проблемами судової влади.
11 вересня 1849 р. імператор Франц-Йосип І видав патент про вибори присяжних судів. Контроль за виконанням цього закону було покладено на міністра внутрішніх справ і міністра юстиції.
Найвищою судовою інстанцією для всієї держави замість Верховної судової палати став Верховний судовий і касаційний трибунал у Відні, створений 1850 р.
Важливою віхою в розвитку адвокатури було затвердження тимчасового положення про адвокатський порядок від 1849 р. Положення регулювало утворення адвокатських палат як органів самоврядування адвокатури; порядок розгляду справ про дисциплінарні проступки адвокатів; порядок відсторонення адвоката від виконання ним його функцій тощо. Тимчасове положення підтверджувало попередні вимоги до кандидатів до адвокатури (наявність австрійського громадянства, незаплямованої репутації, вищої юридичної освіти, складення адвокатського іспиту, проходження в суді чи прокуратурі практики протягом трьох років за наявності ступеня доктора права чи п’яти років без такого ступеня). Особа, яка двічі не змогла скласти адвокатський іспит, до третьої спроби не допускалася. Це тимчасове положення діяло фактично до кінця існування Австро-Угорської монархії.
Вже 1849 р. було створено Львівську палату адвокатів. Адвокатські палати були створені також у Перемишлі, Тернополі, Самборі, Золочеві та Станіславові. Попервах ці палати налічували невелику кількість адвокатів. Приміром, у 1869 р. Тернопільська палата, що охоплювала також територію Чортківського округу, мала всього 16 адвокатів, а Самбірська палата в 1868 р. — 6 адвокатів. Згодом усі невеликі адвокатські палати об’єдналися зі Львівською палатою.
Органами адвокатського самоврядування були адвокатські Ради. На загальних зборах адвокатів, що за звичаєм проводилися в приміщенні Львівської міської ратуші, обиралися: президент палати — строком на три роки; віце-президент — на такий самий строк; прокурор палати; три заступники прокурора; президент дисциплінарної ради; члени відділу палати в кількості 13 осіб; 7 заступників членів відділу палати; 2 заступники членів дисциплінарної ради; 18 екзаменаторів для прийняття адвокатських іспитів; 15 екзаменаторів для участі у прийнятті іспитів у кандидатів у судді; голова ініціативної комісії; віце-голова цієї комісії; 10 членів ініціативної комісії; ревізійна комісія з трьох осіб; ревізійна комісія для фонду соціальної підтримки й страхування адвокатів із трьох осіб; ревізійна комісія для фонду матеріальної допомоги сиротам і вдовам адвокатів ім. Е. Камінського — з голови і чотирьох членів комісії.
Після згасання революції 1848 р. в Австрії у системі судових органів на підставі імператорських патентів 1852–1853 рр. відбулися зміни, які свідчили про часткову відмову від буржуазно-демократичних принципів судочинства та про повернення до старої феодальної системи. «Контрреформи» запроваджувалися поетапно в різних регіонах імперії, і в Галичині та Буковині почалися, так би мовити, у другу чергу.
Насамперед австрійський уряд відмовився від принципу відокремлення судочинства від адміністрації в нижній ланці судової системи. Одноосібні повітові суди були об’єднані 1855 р. зі створеними в цей період повітовими управліннями (Bezirksamt), в яких зазвичай був спеціальний чиновник із судових справ. Повітове управління розглядало цивільні справи, які не входили в компетенцію спеціального судового органу першої інстанції. З кримінальних справ йому, як і раніше, були підсудні справи про так звані проступки. У 1854–1855 рр. в Галичині та Буковині були також скасовані повітові колегіальні суди.
Єдиними колегіальними судами першої інстанції залишилися крайові суди (Landesgerichte), які тепер усі, за винятком Львівського та Краківського, стали називатися окружними (Kreisgericht). Їхня компетенція з цивільних справ не змінилася. Водночас згідно з новим реакційним кримінально-процесуальним законодавством було скасовано суд присяжних.