Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство
- Автор: Коллектив авторов, Толочко Пётр Петрович
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Наукова думка
- ISBN: 966000103
- Жанр: История
Электронная книга - «Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство». Краткое содержание книги:
Для істориків, археологів, антропологів, усіх, хто цікавиться історією нашої землі.
Однак навіть найабстрактніші орнаментальні форми були пов’язані з реальними речами. Вони приводилися у відповідність з образною картиною світу, притаманною даному населенню. В узорах на посуді містився визначений набір знаків та ідеограм конкретного племені. Майстер, який ліпив та прикрашав горщик, використовував різні, у тому числі нові декоративні можливості у засвоєній з дитинства системі орнаментації[104].
Загалом для неоліту України прикметні схематичні зображення на кераміці, в яких важко розшифрувати які-небудь образи. Можна лише відмітити, що більшість неолітичного населення використовувало поглиблений орнамент, і лише у культурах кереш, а також мальованої кераміки застосовується розпис фарбами. Простежуються і загальні закономірності в орнаментації: у культурах із раннім землеробством до композиції включаються спіральні, підокруглі, плавно виконані фігури; у культурах із привласнюючим та скотарським господарством переважають горизонтальна зональність та геометризм.
Уявлення про життя, смерть та народження відбились у поховальних культах древніх. Під поховальним культом С. О. Токарев розуміє сукупність обрядів, що стосуються померлого, та пов’язаних із цими обрядами вірувань[105]. Звичайно, смерть сприймалася не як закінчена ліквідація, а як перехід до іншої форми існування. Життя та смерть були тісно пов’язані і доповнювали одне одного. Життя породжувало смерть, і навпаки.
Поводження з покійним (способи його поховання, положення тіла, наявність та характер інвентарю) відповідало культурним традиціям у цілому, а також віку, статі, місцю померлого у житті колективу, обставинам його смерті та багатьом іншим факторам.
Сьогодні вивчено поховальний обряд лише окремих груп неолітичного населення України. Це пов’язано з безкурганним характером могильників, які знаходяться лише випадково при розмивах берегів рік або при будівельних роботах.
Неолітичні мешканці України ховали померлих у ґрунтових могильниках, розташованих поза поселеннями на відстані близько 700—1000 м від них. Лише окремі поховання здійснювалися на площі давніх поселень, після того як населення залишало їх.
В Україні на сьогодні відомі лише два поховання носіїв культури лінійно-стрічкової кераміки. Найраніше з них знайдено біля с. Баєве Луцького району і супроводжувалося колодкоподібним долотом та орнаментованою посудиною. Поховання пізнього етапу культури досліджено у Незвиську. Неповне трупоспалення було здійснено на місці поховання біля одного з кутів наземного житла. Судячи з кісток, що збереглися, померлого поклали випростано, на лівому боці, головою на північний захід. Кисті зігнутих рук розмістили перед обличчям. Разом з померлим у могилу поставили 18 посудин, долото й уламки кістяних шила та лопаточки. Потім над могильною ямою було зроблено дерев’яне перекриття, придавлене великим камінням.
Про поховальний обряд буго-дністровського населення можна судити з поодиноких поховань біля поселення Саврань та поблизу с. Прибузьке. Померлих поклали в індивідуальні могильні ями, розташовуючи скорчено на боці. Поряд розміщували поховальний інвентар.
До цього часу знайдено лише два могильники нижньодонської культури. Один досліджено 1930 р. М. О. Макаренком біля Маріуполя на р. Кальміус[106]. Другий могильник руйнується сучасною забудовою у Ростові-на-Дону.
Носії нижньодонської культури ховали своїх померлих на кладовищах, де могили розміщувалися у ряд, витягнутий з півночі на південь. Для кожного померлого викопували індивідуальну яму, поруч або над попереднім похованням. Місце поховання, мабуть, позначалося на поверхні земляним горбком. Померлих укладали в яму на спині, з випростаними ногами та злегка зігнутими руками, кисті яких було складено на тазових кістках. Поховання орієнтовані головою на схід або захід, визначаючи напрямок по сходу або заходу сонця. Оскільки існують сезонні відхилення цього явища від точного східного чи західного напрямків, частина поховань лежала головою на північний захід або північний схід. Прийняття до уваги цих відхилень показало, що нижньодонське населення ховало померлих у теплу пору року. Судячи з ряду поховань, кістки яких лежали не в анатомічному порядку, можна припустити, що померлих у зимовий період тимчасово не закопували у землю. Їх ховали навесні, коли земля відтавала.
104
Формозов А. А. Памятники первобытного искусства на территории СССР. — М., 1980. — С. 41.
105
Токарев С. А. Ранние формы религии. — М., 1990. — С. 153.
106
Макаренко М. Маріюпільський могильник. — К., 1933.