Січеславщина (квадрологія)
- Автор: Чапленко Василий Кириллович
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Січеславщина (квадрологія)». Краткое содержание книги:
Він дав бритву, мило, — і поручник, відчуваючи біль у всьому тілі, пухлість у роті (як повів бритвою по щоці), почав „чепуритись:
— „Різонути б себе бритвою по горлу!" — мляво подумав. Але млявість у всьому його тілі виключала таку рішучість. Та й Сивак же пас очима кожен його рух. А крім того, живий вогник якоїсь нації таки блимав у його свідомості. Сивак 'же для чогось привів його сюди і сказав „причепуритись"! На розстріл же так не готують!
Поголившись, поручник почистив свій забруднений мундур, шинелю... Як уже був зовсім готовий (а надворі тим часом зовсім розвиднилось), Сивак сказав:
— Ну, а тепер хоч і до танцю... До танцю?! Чи він жартує?!
Але Сивак не жартував. Він повів- його до своєї кімнати, де був і його чи то побратим, чи то адьютант, і аж тут пояснив, для чого його привів сюди. Він повинен навчити його танцювати вальса, бо він тільки „Яблучко" вміє...
— Стрілять контру вмію, — сказав, — а вальса танцювати — ні... А туди, бач, із самим „Яблучком" не потикайся. Та ще й дівулька антиліґентна...
— А як же з музикою? — механічно спитався поручник. — Без музики ж не можна учитись... Та й дама ж потрібна...
— Є! — весело сказав Сивак. — І музика є, і дівулька. Він схопився з місця і взяв у кутку за стільцем (через
те поручник його не бачив) грамофона, з великою „трубою", схожою на квітку крученого панича, поставив на стіл
— Ось бачиш... А дівулька ще спить. Але ти мені спочатку покажеш без неї, щоб я, бува, не осоромився. Бо1 дівулька, знаєш, антилігентна.
І от у ранковій тиші, коли в домі, здавалося, все ще спало, зненацька захрипів старий грамофон і запиляла по нервах мелодія вальса „На пригорах Манджурії", а двоє чоловіків — засуджений на розстріл і можливий виконавець присуду — закрутилися в вальсі.
Через деякий час до кімнати заглянула заспана тітуся, як пізніше виявилось, господиня дому. Сивак підморгнув їй, а потім, спинившись, сказав, щоб вона приготувала снідання і, як „дівулька" встане, покликала їх.
Тітуся зникла, а грамофон не спинявся — хрипів, двоє дико поєднаних диваків — маленький песик і .великий ведмідь, училися далі вальсувати, наступали один одному на ноги, особливо незграбний ведмідь. Один раз Сивак так наступив поручникові на ноігу, що той аж підскочив, засичавши від болю. ,
— Ах, вибачай, братішка! — озвавсь з ніяковою усмішкою Сивак. — Помилочка зайшла... Болить?
Проте він виявив яскраві здібності танцюриста і до того часу, коли господиня покликала їх снідати, він уже схопив секрет вальсування. Велике задоволення світилося в його колючих — тепер м'яко засвічених ніжним блакитом очах. Взагалі він був тепер урочисто-піднесений, чемний у поведінці, усім, а передовсім самим собою задоволений. Та й як йому не бути задоволеним після того, що він зробив за одну ніч? Він же за цю одну ніч викрав „дівульку" (і тому не був на суді „батька Махна"), розстріляв двох (і тим надолужив прогаяне і догодив „батькові") та навчився танцювати вальса!
Перед тим як вийти до „дівульки", оглянув себе в дзеркало і, кинувши поручникові „ну, пішли!" відчинив широко для нього двері до сусідньої кімнати. І ось тут поручник цілком утратив відчуття дійсносте... Суд суворого „батька Махна" в неосвітлеінім льоху... Дамоклів меч присуду, що висів над ним, танцювання з своїм можливим катом і те, що він побачив у цій звичайній міщанській кімнаті (хіднички на помості, завісочки на вікнах, досить чепурно)... Побачив — і поточився: посеред кімнати стояла — бліда, невиспана... Оксана Штепенківна... Одягнена по-хатньому, так, як захопив її веочі Сивак...
—¦ „Так він таки захопив її?!" — згадав поручник механічно Сивакову розмову з „матір'ю".
Оксана теж, зрозуміла річ, поручника впізнала, і це її не з меншою силою приголомшило. Але інстинкт самозбереження в обох підказав те саме —¦ не показувати й не признаватися, що знайомі.
— Оце моя дівулька, — гордо сказав Сивак. — Цимес, правда?
Поручник подав Оксані руку — її рука була нежива, холодна. Скинулись поглядами, щоб погодити те, що підказав інстинкт — збереження таємниці їхньої знайомосте.
Але яка це фатальна випадковість, що їх зведено докупи в такій безглуздій, ситуації! І чи виплутаються вони з неї? Чи виплутаються вони з неї — ось у чім завдання!? Сніданок був пишний: смажена ковбаса, яєшня, вино...
— Тільки цур: пити не багато! — сказав, посміхнувшись, Сивак. — Увечері будем пити...
Та коли випив', став ще балакучіший. Ударив поручника по плечу і сказав:
— Переходь до „батька Махна"... От її — Оксанин би то — брат з нами. Бат'ько Махно теж за Україну, тільки щоб була анархія... Розумієш? Щоб ніякої влади... щоб воля для