Січеславщина (квадрологія)

Увійшов Сивак, несучи поперед себе грамофона, покрутився з ним, шукаючи, де б його примостити, — поставив на стіл, розсунувши посуд. Зашипіла, захарчала музика — і Сивак, вимахнувши ґалянтво перед Оксаною кльошами, запросив її до танцю. Оглянувся усміхнено до поручника — чи, мовляв, так, і потім узяв Оксану обережно за стан. Почали кружляти в повільному вальсі...

Поручник бачив збоку міертво-бліде Оксанине обличчя, обличчя приреченої, і його серце рвалось від болю, але безсило мусив скоритись страшній силі орангутанґа-матроса і... удавати веселого. Робив завваги. Після танцю Сивак дав поручникові цивільний одяг — штани, піджак та робітницьку кепку, і вони пішли — Сивак на „працю", а, поручник... на волю?

Оксана була в „полоні" і далі дворика не могла вийти. її стеріг Сиваків адьютант невідступно, а частково це робила й господиня. Адьютант, небалакучий, у галіфе й кубанці парубок, виконував доручення свого начальника так, немов, справді, „стояв на варті": був при зброї, з пістолем і шаблею при боці, які йому заважали, як він сідав на стільця. Здебільшого він сидів у тій же світлиці, де була й Оксана, а як виходив (либонь, до коней), то кидав значущий погляд! вбік господині: мовляві, „пильнуй тут, поки вернуся".

Господиня всяко Оксані догоджала і трохи чи не співчувала, бачивши її сльози, але сприяти її втечі, звичайно, не могла. Та ще й була, либонь, підкуплена від Сивака.

Сам Сивак, ідучи на „службу", хотів залишити в Оксани якнайкраще враження. Насипав їй на столі цілий торох цукерок та горіхів, а на вечір приобіцяв подбати про одяг для неї, потрібний для „гулянки"... А в його гарних сивих очах світилося справжнє кохання, запобіглива ласка. Навіть 1 у голосі з'явилась якась мов би голуб'яча буркотливість, а страшна щелепа просто „знітилась"...

Та саме це його почуття й було для Оксани найстрашніше: вона розуміла, що, покохавши її, він не відчепиться так легко.

І сердешна полонянка металася в своїй міщанській світличці, як та пташка в клітці. Що з нею буде? Ну, що? Знала, що цей звірюка буде ласкавий з нею до которого часу... Могутній самець запобігає ласки в слабкої самиці, поки тверезий... А як нап'ється... Тіло їй терпло на саму в'яву про те, що могло статись. Ламала руки. Чи, може, заподіятив собі смерть? А мати?! Мати ж зостанеться тоді цілком сама! Та й як тут смерть заподіяти, коли ЇЇ так пильнують? Приголомшила її й поява в товаристві з Сиваком поручника Василика. Як він потрапив Сивакові в руки? І чи він його, справді,випустить? Обідали всі троє разом: адьютант, Оксана й господиня. Господиня подала смачний борщ із курятиною. На другу страву були вареники з густою сметаною. Але Оксана майже не їла... Господиня упадала біля неї, припрохувала. Адьютант мовчки лигав — як за себе кидав. Випив дві чарки горілки, а від третьої відмовився: „вартування" вимагало тверезости.

А як, нарешті, адьютант, запаливши по обіді цигарку, вийшов з хати, господиня звернулась до Оксани:

—. Ну, чого ти так журишся? Улаздивість у рухах і в голосі. Ніби по-тайности.

— Інша б на твоєму місці не плакала, — повела мову.