Твори в п'яти томах. Том V
- Автор: Владко Володимир Миколайович
- Серия: Володимир Владко. Твори в п'яти томах #5
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: “Молодь”
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Твори в п'яти томах. Том V». Краткое содержание книги:
В цьому томі подано тільки вибрані оповідання. Всі вони друкуються з деякими змінами та виправленнями.
Ніколи не думав про це й лейтенант Альберт Фаберне. Цінних паперів він не мав, комерційні справи його не цікавили. Він любив веселощі, вино, жінок, танці, карти. Проте всі ці схильності доблесного офіцера вважалися навіть почесними. Куди менше подобалося, що лейтенант Фаберне, захоплюючись картами, прагнув тільки вигравати — вигравати будь-що. Але в такий спосіб лейтенант добував собі гроші на вино й веселощі.
Як саме щастило йому завжди вигравати — було для всіх загадкою. І лише одного разу… Скажемо просто, одного нещасливого разу лейтенанта Фаберне спіймали на шахрайстві, на шулерстві. Це довели. Лейтенант грав нечесно, він був пройдисвіт. Отож лейтенант дістав кілька ганебних ляпасів, його викинули геть з клубу. Кар’єра лейтенанта на цьому закінчилася. Йому лишалося тільки піти у відставку.
Але… але знайшлася ще одна можливість. І лейтенант Альберт Фаберне скористався нею.
Він поїхав до Бельгійської Центральної Африки і став начальником уранової факторії Агуїн. Фаберне командував тут загоном з десяти солдатів і одного сержанта, завжди напівп’яного. Вони були водночас і охоронники і службовці уранової факторії Агуїн. З допомогою загону лейтенант Фаберне мусив добувати тут щомісяця потрібну кількість уранової руди. Ні, ні, не слід думати, що хтось з особистого складу факторії, а тим більше сам лейтенант Фаберне, брався за брудну лопату. Для цього існували тубільці, негри. Раніше тубільці просто виплачували податки. Але з того часу, як акціонерне товариство “Транс-Уран” у пошуках дешевої руди простягло свої щупальця навіть у найдикіші хащі Екваторіальної Африки, становище змінилося.
На великих копальнях працювали зігнані туди тисячі негрів; вони жили в таборах, оточених колючим дротом, під надійною охороною. Багатющі запаси цінної руди, на яку в Америці був великий попит, виправдували витрати на обладнання й охорону. В Агуїні запаси руди були незначні. Але зате копальні не потребували складного устаткування. Річка Дуала кілька років тому змінила своє річище, відійшла вбік — і відкрила неглибокі шари уранової руди, яку можна було добувати просто лопатою. Щоправда, поклади руди залягали в болотах, але це вже була справа негрів. Тепер вони мусили сплачувати всі податки тільки урановою рудою. Ні грошима, ні чимсь іншим факторія податків не приймала, а за несплату їх жорстоко карала тубільців.
Стягати ці внески, причому тільки урановою рудою, і карати, стягати й карати — таке було завдання лейтенанта Фаберне. Це йому добре втовкмачили ще в Бельгії, перед від’їздом сюди. Більше того, лейтенантові пообіцяли, що рівно через два роки він зможе повернутися до Європи, якщо протягом двадцяти чотирьох місяців факторія справно здаватиме визначену кількість руди. А з зайвини, яку факторія здасть понад завдання, лейтенант справно діставатиме премію, котрої йому вистачить щонайменше на рік розваг у Брюсселі. Для цього треба лише завзятіше примушувати лінькуватих негрів добувати руду — ось і все.
— Чорних, огидних, брудних мавп — негрів… — злісно повторював лейтенант.
Сьогодні лейтенант Фаберне особливо нудився. Він сидів у зручному кріслі і обмахувався щойно одержаним журналом десятимісячної давності. Перед лейтенантом на столі стояла напівпорожня пляшка міцного вина. Що залишалося робити йому, як не пити?..
Пити, без кінця-краю гортати старий журнал, розмовляти з самим собою — бо не можна ж багато говорити з тим сержантом Кокілем. Адже це погано вплинуло б на дисципліну. Однак як же нудно розмовляти з самим собою!
— Проклята країна, — бурчав Альберт Фаберне, — проклята!.. Здається, я ніколи не звикну до огидних чорних негрів. До їхніх блискучих очей, що тільки й знають стежити за моїми рухами, до їхньої чорної, немов намащеної олією шкіри. І подумати тільки, минуло всього лиш чотирнадцять місяців… чотирнадцять місяців! Рік і два місяці, якщо вам завгодно!.. Ні, не так, хай його дідько вхопить, не так! Уже рік і два місяці минули. А залишилося чекати ще… тьху, все одно лишилося неймовірно багато!