Твори в п'яти томах. Том V
- Автор: Владко Володимир Миколайович
- Серия: Володимир Владко. Твори в п'яти томах #5
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: “Молодь”
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Твори в п'яти томах. Том V». Краткое содержание книги:
В цьому томі подано тільки вибрані оповідання. Всі вони друкуються з деякими змінами та виправленнями.
Високий голос Бота відповів:
— Радіовипромінювання в нормі. Загрози немає.
Фізик натиснув перемикач зв’язку з Командиром.
— Командире, може, варт рушити й нам? Адже немає ніякої небезпеки.
— Заждіть. Хай роботи перевірять далі, — пролунала впевнена відповідь Командира. — Спокій і витримка, Фізику!
— Єсть! — покірно відповів той і знову перезирнувся з мовчазним Штурманом.
Телекамери роботів уже показували високе просторе приміщення. Світло прожекторів вихоплювало шматки стін, кам’яне склепіння стелі. Фізик аж тремтів від хвилювання: адже він бачив перед собою залишки культури марсіян, що збудували це тепер мертве місто. А байдужий механічний голос Роба вів далі:
— Бачу стіни. Йдуть в напрямі нового коридора. Підлога вкрита порохом. Заважає йти.
— Боте, повідом дані аналізаторів! Що нового? — запитав ще раз Фізик.
Високий голос доповів:
— Радіовипромінювання немає. Склад повітря без змін.
Фізик уже хотів натиснути перемикач зв’язку з Командиром, як раптом один з двох телеекранів згас. Замість чіткого зображення на ньому лишилася сіра пляма. Це був екран Бота.
— Кінескоп втратив емісію, чи що? — занепокоєно прошепотів Фізик. І голосно гукнув: — Боте, що трапилося? Чому немає зображення?
Репродуктор Бота також мовчав. Жодного звуку. І похмура темрява на екрані.
— Боте! Відповідай! Що сталося? Боте!
Відповіді не було.
— Робе! Поглянь навколо. Перевір, що сталося з Ботом. — Голос Фізика мало не уривався від хвилювання. — Відповідай, Робе!
Басовитий механічний голос Роба відповів без будь-яких емоцій:
— Бота не бачу. Він зник.
На телеекрані Роба пересувалися глибокі тіні, контури великого приміщення, якісь западини. І все.
Бота не було.
…Всюдихід наближався до руїн міста. Штурман вів його точно шляхом роботів, що пройшли тут недавно. Він весь час перевіряв напрям, звіряючись з екраном Бота: попередні зображення на ньому, записані на відеомагнітофонну стрічку, було знову запущено для контролю. Втім, навіть і без цього Штурман і Фізик добре бачили виразні сліди, що їх залишили на поверхні піщаного грунту лапи роботів.
А попереду — зруйновані напівзасипані піском мертві будинки. Могутні стіни дивної небаченої архітектури. Наглухо замуровані стіни здіймалися праворуч і ліворуч, мов казкові фортеці. Але ні Штурман, ні Фізик не ділилися враженнями з приводу цього: їх непокоїло загадкове зникнення Бота, який усе ще вперто мовчав і не відповідав на радіовиклики.
Роб, якому наказали лишатися на одному місці, теж мовчав, лиш зрідка подаючи регулярні короткі сигнали: вони свідчили, що з ним усе гаразд. Фізик розумів, як тривожно стежить за їхнім шляхом Командир, що залишився з Лікарем у космічному кораблі. Що з Ботом? На це запитання поки що не було відповіді.
Всюдихід опинився перед зяючим проваллям у стіні величезного будинку, що стояв осторонь інших на широкому майдані. Так, це був той самий отвір, зображення якого вимальовувалося на екрані Бота.
— Немов великий портал, Командире, — голосно промовив Фізик у мікрофон. — Темний, але широкий.
— Всюдихід вільно пройде тут, Командире, — додав Штурман, тримаючи руки на кермі.
— Рушайте, — коротко наказав Командир. І після невеличкої паузи, коли всюдихід дуже обережно, з найменшою швидкістю почав посуватися вперед, кидаючи в отвір снопи яскравого світла увімкнених прожекторів, додав: — Та перевіряйте кожен крок, товариші!
Штурман і без того нагадування вів всюдихід обережно, пильно вдивляючись в освітлений простір, що відкривався перед ним. Фізик учепився руками в поруччя машини й подався вперед, мов готовий стрибнути з неї, хоч у цьому й не було потреби, — принаймні зараз. Він напружено думав.
Не було сумнівів, що на Марсі колись вирувало життя.
Напівзасипане піском, зруйноване місто було наочним доказом цього. Якісь розумні істоти створили це місто, спорудили ці величезні будинки. Що сталося з мешканцями потім? Чому й коли зникли ці істоти? Певно, вони були схожі на людей… і дуже розвинені… Інакше хіба збудували б вони такі велетенські будинки, як оця центральна споруда на майдані, в коридорах якої вільно проходить всюдихід? З якого матеріалу зроблено ці будинки? Схоже на бетон, бо немає й слідів цегляної кладки. А проте — хто знає?.. Головне, що сталося з розумними істотами, марсія-нами, які жили тут?..
Всюдихід вийшов з коридора і потрапив у велике похмуре приміщення, якийсь величезний зал, де також не було вікон. Штурман на хвилину спинив машину й натиснув на важіль освітлення. Яскравий промінь прожектора обмацав повільними рухами стіни приміщення. Справді, дуже дивно! Тут теж не було нічого, крім великих кам’яних чи бетонних брил. Порожнеча. Жодного натяку на внутрішнє обладнання: ні якогось начиння, що свідчило б про колишнє життя тут розумних істот, ні найпростіших меблів…