ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло

Тримаючи в голові таку характеристику, давайте переглянемо його роздуми — вже після експерименту — про його роль у дослідженні.

Охоронець Гельманн: «Так, це було щось більше, ніж просто експеримент. У ролі наглядача я міг перевіряти й досліджувати можливості людей, підводячи їх до меж витривалості. Це не було приємно, але моє захоплення їхніми реакціями примушувало мене робити це. Я часто проводив власні експерименти[166].

Найкраще в цьому дослідженні, що я, здається, виявився каталізатором для багатьох цікавих результатів, які притягнули телебачення і пресу... Мені прикро, якщо я створив більше проблем, ніж очікувалося, адже це був і мій власний експеримент[167].

Найгірше в дослідженні, що стільки людей трактувало мене надто серйозно, і що я нажив собі ворогів серед них. Мої слова ображали їх, виглядало так, ніби в’язні геть утратили контакт із реальністю, якою був експеримент»[168].

Через місяць після завершення СВЕ відбулося інтерв’ю-дискусія між колишніми охоронцем і в’язнем — Гельманном і його запеклим ворогом Клеєм. Їхній діалог став частиною документального фільму про наш експеримент, що виходив у NBC Chronolog (попереднику популярного шоу «60 Minutes»). Він називався «819-й вчинив погано».

Щойно Гельманн описав своє вживання в роль охоронця, Клей пішов у наступ, закінчуючи свої слова популярним прислів’ям того часу: «Що посієш — те й пожнеш».

Гельманн: «Якщо вже ти вдягаєш уніформу і тобі дають роль — тобто роботу, — і кажуть, що “твоя робота — тримати цих людей у шорах”, то безперечно, ти вже не такий, яким ти є в звичному одязі та в іншій ролі. Ти справді стаєш іншою людиною, коли вдягаєш уніформу кольору хакі й дзеркальні окуляри, береш до рук поліцейський кийок і граєш свою роль. Це твій образ, і ти дієш відповідно, коли в нього входиш».

Клей: «Це мене ранить. Розумієш, ранить тут і зараз. Ти завдаєш мені болю».

Гельманн: «Як це тебе ранило? Що саме зараз ранить? Сама думка, що люди можуть бути такими?».

Клей: «Звісно! Це дало мені досвід, якого я ніколи не переживав раніше. Я читав про таке — багато читав, — але ніколи не відчував цього на власній шкірі. Я ніколи не бачив когось, хто б так змінився. І я знаю, що ти хороший хлопець. Розумієш? Ти розумієш мене?».

Гельманн [сміючись і заперечно крутячи головою]: «Ти цього не знаєш».

Клей: «Ні, я знаю, що ти хороший хлопець. Я не маю про тебе поганої...».

Гельманн: «То чому ти мене ненавидиш?».

Клей: «Бо я знаю, на що ти можеш перетворитися. Я знаю, на що ти здатний, коли кажеш “Та ну, я не збираюсь нікого кривдити” або “Та ну, це ненадовго, лише на два тижні”».

Гельманн: «Окей, а ти на моєму місці, що зробив би?».

Клей (повільно і ретельно вимовляючи кожне слово): «Я не знаю. Не можу сказати, як вчинив би».

Гельманн: «Чи ти б...».

Клей (перебиваючи Гельманна): «Я не думаю. Не вірю, що діяв би так інтенсивно, як ти. Не думаю, що був би аж настільки креативним у тому, що робив би. Дійшло, про що я?».