ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло
- Автор: Зимбардо Филипп Джордж
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Yakaboo Publishing
- ISBN: 978-966-97633-6-5
- Переводчик: Любомир Шерстюк
- Жанр: Психология
Электронная книга - «ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло». Краткое содержание книги:
ПРО «МАЛЕНЬКІ ЕКСПЕРИМЕНТИ» ГЕЛЬМАННА[165]
Давайте повернемося до вступної анкети Гельманна, заповненої за тиждень до експерименту, щоб зрозуміти, яким він був до отримання статусу охоронця. Я був вражений, дізнавшись, що він другокурсник і один з наймолодших учасників — йому лише 18 років. (Наприклад, Арнетт, його аналог на денній зміні, був одним із найстарших.) Гельманн походив із середнього класу, наймолодший син у сім’ї викладачів, де, крім нього, ще четверо сестер і брат. Він виглядав доволі імпозантно — на зріст приблизно 190 см, з вагою 85 кг, із зеленими очима й білявим волоссям. Цей юнак ідентифікував себе як музиканта та «науковця в глибині душі». У його власному описі сказано: «Я живу просто: люблю музику, їжу й інших людей». Ще додано: «Я відчуваю велику любов до схожих на мене людей».
Відповідаючи на запитання «Що людям у тобі подобається найбільше?», Гельманн випромінював самовпевненість: «Спершу вони захоплюються моїми талантами й яскравою особистістю. Лишень декотрі знають, які глибокі взаємини я вмію будувати».
Відповідь на протилежне запитання: «Що людям у тобі подобається найменше?» розкриває складність його характеру і дає натяк на те, що відбудеться, коли він отримає владу: «Нетерпимість до дурості, взагалі ігнорування людей, зі способом життя яких я не погоджуюся. Іноді використовування інших, моя прямота і самовпевненість». Наприкінці додаймо, що він хотів бути зарахованим до групи в’язнів, «бо люди недолюблюють охоронців».
Тримаючи в голові таку характеристику, давайте переглянемо його роздуми — вже після експерименту — про його роль у дослідженні.
Охоронець Гельманн: «Так, це було щось більше, ніж просто експеримент. У ролі наглядача я міг перевіряти й досліджувати можливості людей, підводячи їх до меж витривалості. Це не було приємно, але моє захоплення їхніми реакціями примушувало мене робити це. Я часто проводив власні експерименти[166].
Найкраще в цьому дослідженні, що я, здається, виявився каталізатором для багатьох цікавих результатів, які притягнули телебачення і пресу... Мені прикро, якщо я створив більше проблем, ніж очікувалося, адже це був і мій власний експеримент[167].
Найгірше в дослідженні, що стільки людей трактувало мене надто серйозно, і що я нажив собі ворогів серед них. Мої слова ображали їх, виглядало так, ніби в’язні геть утратили контакт із реальністю, якою був експеримент»[168].
Через місяць після завершення СВЕ відбулося інтерв’ю-дискусія між колишніми охоронцем і в’язнем — Гельманном і його запеклим ворогом Клеєм. Їхній діалог став частиною документального фільму про наш експеримент, що виходив у NBC Chronolog (попереднику популярного шоу «60 Minutes»). Він називався «819-й вчинив погано».
Щойно Гельманн описав своє вживання в роль охоронця, Клей пішов у наступ, закінчуючи свої слова популярним прислів’ям того часу: «Що посієш — те й пожнеш».
Гельманн: «Якщо вже ти вдягаєш уніформу і тобі дають роль — тобто роботу, — і кажуть, що “твоя робота — тримати цих людей у шорах”, то безперечно, ти вже не такий, яким ти є в звичному одязі та в іншій ролі. Ти справді стаєш іншою людиною, коли вдягаєш уніформу кольору хакі й дзеркальні окуляри, береш до рук поліцейський кийок і граєш свою роль. Це твій образ, і ти дієш відповідно, коли в нього входиш».
Клей: «Це мене ранить. Розумієш, ранить тут і зараз. Ти завдаєш мені болю».
Гельманн: «Як це тебе ранило? Що саме зараз ранить? Сама думка, що люди можуть бути такими?».
Клей: «Звісно! Це дало мені досвід, якого я ніколи не переживав раніше. Я читав про таке — багато читав, — але ніколи не відчував цього на власній шкірі. Я ніколи не бачив когось, хто б так змінився. І я знаю, що ти хороший хлопець. Розумієш? Ти розумієш мене?».
Гельманн [сміючись і заперечно крутячи головою]: «Ти цього не знаєш».
Клей: «Ні, я знаю, що ти хороший хлопець. Я не маю про тебе поганої...».
Гельманн: «То чому ти мене ненавидиш?».
Клей: «Бо я знаю, на що ти можеш перетворитися. Я знаю, на що ти здатний, коли кажеш “Та ну, я не збираюсь нікого кривдити” або “Та ну, це ненадовго, лише на два тижні”».
Гельманн: «Окей, а ти на моєму місці, що зробив би?».
Клей (повільно і ретельно вимовляючи кожне слово): «Я не знаю. Не можу сказати, як вчинив би».
Гельманн: «Чи ти б...».
Клей (перебиваючи Гельманна): «Я не думаю. Не вірю, що діяв би так інтенсивно, як ти. Не думаю, що був би аж настільки креативним у тому, що робив би. Дійшло, про що я?».
165
Прізвисько Гельманна—«Джон Уейн»—відкриває цікаву паралель, про яку я дізнався від мого колеги Джона Штайнера. Джон Штайнер, почесний професор соціології в Сономаському державному університеті, пережив Голокост, у підлітковому віці декілька років перебував у концтаборі Бухенвальд. Коли він дізнався, що наші в’язні прозвали одного з найгірших охоронців «Джоном Вейном», то повідав про паралель із власного досвіду: «Ну, всі охоронці в таборі для нас були анонімами. До них ми зверталися лише “Herr Lieutenant” чи “Пане офіцере СС”, але ми не знали їхніх імен. Проте одному з охоронців, який був найгіршим з усіх, ми також дали прізвисько. Він без причини стріляв у людей, убивав, карав і штовхав на електричну огорожу. Його жорстокість нагадувала ковбоїв з Дикого Заходу. Тож ми називали його “Том Мікс”, але тільки поза очі». Том Мікс—актор, який зіграв жорстокого ковбоя у фільмах 1930-х років, а згодом схожими ролями вславився Джон Уейн.
166
Підсумкове інтерв’ю охоронця.
167
Опитування охоронця після експерименту
168
Опитування в’язня після експерименту