ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло

П'ятий день: «Я принижую “Сержанта”, який уперто й далі перевиконує всі команди. Я призначив йому додаткове покарання, бо він на це напрошувався, — хоча я просто його не люблю. Справжні проблеми починаються під час вечері. Новий в’язень [416-й] відмовляється їсти сосиски. Ми кидаємо його в Яму, наказуючи тримати по сосисці в кожній руці. У нас криза керування. Ця бунтарська поведінка потенційно підриває той повний контроль, який ми маємо над іншими. Вирішуємо зіграти на солідарності в’язнів: кажемо новачкові, якщо він не їстиме вечерю, то усім іншим заборонять відвідини. Проходячи поряд, грюкаю кийком у двері карцеру... Я дуже на нього злий: він створює дискомфорт і проблеми іншим. Я вирішив змусити його їсти, але він не їв. Їжа розмазалася по його обличчю, і я не міг повірити, що таке роблю. Я ненавидів себе, що змушую його їсти. Я ненавидів його за те, що він не їсть».

Шостий день: «Експеримент завершено, я зрадів, але водночас був вражений, що дехто з охоронців розчарувався — почасти через зменшення винагороди, а почасти й через кінець доброї забави... Говорити на детоксикаційній зустрічі було дуже важко, все видавалося натягнутим і незручним... Я скочив на свій велосипед і помчав, купаючись у сонячному промінні, додому. Як офігенно добре було звідти втекти».

Кількома тижнями потому: «Однозначна жорстокість цього випадку (рішення Гельманна замкнути 416-го на всю ніч у Ямі) ще кілька тижнів мене не зачіпала, але це — як і багато інших речей такого штибу — все-таки мусило надто вразити Філа [Зімбардо], [що він вирішив перервати експеримент]»[164].

На іншу цікаву трансформацію характеру лише частково пов’язаної з нашим експериментом людини натрапляємо серед «додаткових дрібниць» у журналі начальника. Пригадуєте мого поважного колегу-психолога, який сперечався зі мною посеред божевільної спроби ввести в оману ймовірних нападників, удаючи, ніби дослідження перервано? Він вимагав дізнатися, «якою є незалежна змінна».

У нотатках Джаффе знаходимо: «У вівторок увечері, коли в’язні перебували в коморі на п’ятому поверсі, прийшов доктор Б. Він разом з дружиною піднявся нагору, щоб побачити в’язнів. Його дружина роздавала їм тістечка, а доктор Б. мінімум двічі їх висміяв, критикуючи їхній одяг і нарікаючи на сморід. Схожою була реакція входження в “нашу гру” майже усіх відвідувачів».

Поки дружина піднімала в’язням настрій печеньками, мій зазвичай стриманий колега раптом двічі їх дегуманізував, чим, імовірно, викликав у них почуття сорому.