ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло

ПРО ТРАНСФОРМАЦІЮ ХАРАКТЕРУ ЗА ШІСТЬ ДНІВ

Переглядаючи деякі висловлювання охоронців, зроблені до початку експерименту, і порівнюючи їх із записами під час змін у різні дні, ми можемо побачити трансформації в їхньому способі мислення. Показовим є приклад Чака Бардена — ось його власні слова напередодні дослідження, під час і після нього:

До експерименту: «Я пацифіст і неагресивна особа, тому не бачу можливості бути в ролі охоронця і/або погано обходитися з іншими істотами. Я сподіваюся, що мене виберуть на роль в’язня, а не наглядача. Як опозиціонер, який весь час бере активну участь у політичних і суспільних акціях, припускаю, що колись можу потрапити до в’язниці. Цікаво, які у мене потенційні можливості як у в’язня».

Після інструктажу охорони: «Приміряння уніформи наприкінці зустрічі тільки підкреслює ігровий характер події. Я сумніваюся, що багато з нас поділяють “серйозні” очікування, що їх нібито мають експериментатори. Коли я дізнався, що буду в резерві, це було відчутним полегшенням».

Перший день: «На самому початку я найбільше боявся, що в’язні почнуть сприймати мене як справжнього наглядача-виродка, адже я зовсім не такий... Моє довге волосся якраз вказує на те, що я не хочу, щоби люди мене вважали тим, ким я не є... Будучи певним, що в’язнів розсмішить мій зовнішній вигляд, я створив свою першу основну стратегію — не сміятися, хай би вони що не говорили, і не чинити нічого такого, що підкреслювало би награність цієї ситуації. Я стою ззовні, поки Гельманн і високий блондин закінчують подавати вечерю (вони у своїх ролях виглядають значно впевненішими за мене). Підбадьорюючи себе, перш ніж з’явитися, поправляю окуляри, беру кийок — це надає впевненості — та заходжу. Стиснувши губи в похмуру гримасу, вирішую: хай би що не відбулося, виразу обличчя не змінювати. Біля третьої камери зупиняюся, різким і низьким голосом звертаюся до 5486-го: “З чого смієшся? — Ні з чого, пане наглядачу. — Ну, дивись мені!” Йдучи далі, я почуваюся дурнем».