ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло
- Автор: Зимбардо Филипп Джордж
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Yakaboo Publishing
- ISBN: 978-966-97633-6-5
- Переводчик: Любомир Шерстюк
- Жанр: Психология
Электронная книга - «ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло». Краткое содержание книги:
Серед наглядачів було всього кілька цікавих показників особистості, «нетипових» порівнянно з їхніми колегами. Для початку ми бачимо, що якраз «добрий наглядач» Джон Лендрі — а не його брат Джефф — мав найвищий показник співчутливості. Наглядач Ворниш мав найменший показник співчутливості й довірливості, але найвищий — стурбованості чистотою й охайністю. Він також мав найвищий показник за шкалою Макіавеллі серед інших наглядачів. У комплексі цей синдром характеризує холоднокровну, механічну та відсторонену поведінку, яку він і виявляв протягом усього експерименту.
Хоча ці дослідження свідчать про те, що особистісні якості формують поведінкові відмінності в деяких конкретних випадках, ми повинні бути обережними з надмірним узагальненням їх корисності для розуміння індивідуальних моделей поведінки у нових умовах, як-от умови нашого досліду. Наприклад, на основі всіх цих показників, які ми дослідили, Джеррі (5486) був найбільш «наднормальним» серед в’язнів. Проте другим у списку за показниками особистісних характеристик, які дають змогу зарахувати його до категорії «найбільш нормальних», є Даґ (8612). Його неспокійну поведінку, що перейшла у «божевілля», було важко спрогнозувати, судячи з його статусу «найбільш нормального», який був у нього до експерименту. Крім того, ми не змогли знайти жодних особистісних передумов для пояснення різниці між чотирма найбільш жорстокими наглядачами і всіма іншими, поведінка яких була менш образливою. Самі лише особистісні нахили не можуть пояснити цю екстремальну мінливість поведінки.
Тепер, якщо ми поглянемо на особистісні показники двох наглядачів, які були очевидно найпідлішими і виявляли садистські нахили стосовно в’язнів, — Гельманна та Арнетта, то обоє за всіма персональними показниками, окрім одного, виявилися середньостатистичними і типовими. Їхні показники відрізнялися лише за шкалою маскулінності. Людина ззовні, яка б інтуїтивно покладалася на теорію особистісних рис, могла би виправдано припустити, що Гельманн, наш нарваний «Джон Уейн», отримає найвищі показники за шкалою маскулінності. Результати виявилися прямо протилежними: його показники були найнижчими не лише серед наглядачів, а й серед усіх учасників. На відміну від нього, Арнетт набрав найвищі показники маскулінності серед наглядачів. Психоаналітики, без сумніву, пояснили б жорстоку домінуючу поведінку Гельманна і його гомофобні вправи реакцією на власний брак маскулінності й, можливо, навіть латентну гомосексуальність. Однак, поки мене не захопила психоаналітична лірика, я мушу додати, що в подальшому стилі життя Гельманна не було нічого дивного. Навпаки, за ці 35 років він проявив себе як добрий чоловік, батько, бізнесмен і законослухняний громадянин.
Самооцінювання настрою ми проводили двічі протягом експерименту та відразу після підсумкової зустрічі. Щоразу досліджувані повинні були скласти список із прикметників, які б найкраще описували їхній теперішній стан душі. Ми згрупували ці прикметники так, що вони відображали позитивний / негативний стан, а також активність / пасивність. Як ми й очікували, в’язні вживали втричі більше прикметників з негативним значенням, ніж з позитивним, і набагато більше негативних, ніж уживали наглядачі. Охоронці виявляли радше негативні, ніж позитивні стани. Іншою цікавою відмінністю між обома групами було те, що у в’язнів спостерігалися різкі перепади настрою. Протягом усього нашого дослідження їхній настрій змінювався в 2-3 рази частіше, ніж у відносно «стабільних» наглядачів. За шкалою активності / пасивності показники в’язнів були вдвічі вищими, що свідчить про удвічі вищий внутрішній неспокій, ніж у наглядачів. Експеримент мав негативний емоційний вплив на обидві групи, однак на в’язнях він позначився ще глибше і робив їх більш емоційно нестабільними.
Якщо порівнювати тих в’язнів, які були в експерименті до кінця, і тих, які залишили його достроково, то можна помітити, що останні були набагато більше пригнічені, депресивні та нещасні. Втретє досліджувані описували свій настрій після того, як їм повідомили, що експеримент завершено (ті, кого було звільнено раніше, були присутніми на підсумкових зустрічах). Зміна настрою на позитивний була очевидною. Станом на тепер «екс-в’язні» описували свій настрій як менш негативний і набагато більш позитивний — негативний настрій знизився з 15,0 до 5,0, а позитивний зріс від 6,0 до 17,0. Варто також додати, що тепер вони почувалися менш пасивними, ніж до того.