ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло
- Автор: Зимбардо Филипп Джордж
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Yakaboo Publishing
- ISBN: 978-966-97633-6-5
- Переводчик: Любомир Шерстюк
- Жанр: Психология
Электронная книга - «ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло». Краткое содержание книги:
Ворниш: «Надзвичайно цінний досвід для мене. У душі виникає холодок від ідеї, що дві приблизно ідентичні групи студентів лише за тиждень розвинулися у дві зовсім різні соціальні групи, одна з яких мала цілковиту владу над іншою і чинила їй шкоду. Я був здивований своєю поведінкою... Я змушував їх називати один одного образливими іменами і мити туалети голими руками. Я вважав їх майже худобою і продовжував за ними стежити, щоби вони чогось не втнули»[154].
Венді: «Задоволення, яке я отримував, залякуючи й караючи в’язнів, для мене неприродне, бо я схильний думати про себе як про доброзичливу людину, що співчуває потерпілим, особливо тваринам. Думаю, що це виросло з моєї вседозволеності. Я почав зловживати владою»[155].
(Цікавий наслідок такої нововідкритої влади охоронця чи радше її вихід за межі дослідження можна знайти в журналі начальника Джаффе: Венді зізнався своїм напарникам, що «зловив себе на тому, що почав верховодити матір’ю вдома».)
Арнетт: «Мені легко було напустити на себе вдавану жорсткість. Усе-таки, по-своєму, я авторитарна особа (хоча дуже не люблю цю рису в собі й інших). Ба більше, я відчував важливість експерименту, і що моє “вдавання з себе охоронця” є частиною пізнання того, як люди реагують на реальні утиски... Найбільше на мою поведінку вплинуло розпливчасте відчуття брутальності справжньої в’язниці, бо вона дегуманізує. Я старався так поводитися, примушуючи себе виконувати взяте зобов’язання... Насамперед я намагався уникати навіть натяку на особистий і дружній контакт... Я старався бути нейтральним і діловим. Крім того, з прочитаного раніше я знав, що нудьгу й інші аспекти життя у в’язниці можна використовувати, щоб дезорієнтувати, знеособити в’язнів. Давати нудну роботу, карати всіх в’язнів за “погану” поведінку одного з них, вимагати знову і знову досконалого виконання вправ і беззмістовних завдань, жорстко і без емоцій розмовляти на перекличках і під час вправ... ці та інші завдання можна використовувати як техніки соціального впливу. Застосовуючи їх, я старався посилювати відчуження в’язнів. Щоправда, я не хотів бути брутальним, тому намагався вживати ці техніки дозовано»[156].
ПРО ДОБРИХ І ПОГАНИХ ОХОРОНЦІВ
Пол (5704): «Я був приємно вражений поведінкою Джона і Джеффа [Лендрі]. Порівняно з іншими, вони не так глибоко ввійшли в роль охоронців. Вони завжди залишалися людяними, навіть коли когось карали. Я був здивований тим, як охоронці, щоразу повертаючись до нас зі своїх домівок, глибоко вживалися в свої ролі».[157]
Джон Лендрі: «Під час розмов після експерименту колишні в’язні називали мене добрим охоронцем і дякували, що я так поводився. У душі ж я знав, що я гівно. Курт [Бенкс] дивився на мене, і я бачив, що він це знає. Також я знаю, що коли був добрим і справедливим щодо в’язнів, то підставляв самого себе. Я дозволяв відбуватися жорстокості, нічого не роблячи, хіба що почувався винним і старався бути милим. Щиро кажучи, я не думав, що здатен щось зробити. Я навіть не пробував. Я чинив так, як більшість людей: сидів у приміщенні для охорони і старався забути про в’язнів»[158].
Під час аудіозапису наприкінці дослідження з’явилося навіть показовіше свідчення впливу цієї вдаваної в’язниці на одного з охоронців, якого в’язні вважали за найдобрішого, — Джеффа Лендрі, старшого брата Джона. Він нас здивував, коли повідомив, що роздумував над заміною ролей.
Джефф Лендрі: «Я пережив щось значно серйозніше, ніж просто участь в експерименті. Тобто річ у тім, що результати й наслідки цього дослідження виявилися занадто реальними. Коли в’язень дивиться скляними очима і нерозбірливо бурмоче, то потрібно передбачити найгірше, адже ви боїтеся, що саме воно трапиться. Спостерігаючи за проявами жаху чи нервового зриву, я змушений погодитися із найстрашнішим. Для мене цей досвід став набагато більшим за звичайну участь в експерименті, коли 1037-й почав поводитися наче на межі нервового зриву. Я дуже налякався і думав вийти з експерименту. Крім того, хотів попроситися стати в’язнем. Я відчував, що не хочу бути частиною машини, що нищить інших людей, змушує їх до послуху і знущається над ними. Я охочіше став би переслідуваним, ніж переслідувачем»[159].
У такому контексті набуває цікавого значення, що в середу цей охоронець повідомив начальникові про затісну сорочку, яка подразнює шкіру, тому він її не вдягатиме. Звісно, на початку він сам її вибрав, приміряв і носив чотири дні без жодних скарг, тож проблема була більше психічною, ніж фізичною. Коли ми запропонували Джеффові більший розмір, той неохоче погодився. Крім того, він почав постійно знімати сонячні окуляри, а коли його запитували, чому не виконує інструкцію щодо зовнішнього вигляду охоронця, не міг пригадати, де їх залишив.
154
Опитування охоронця після експерименту.
155
Ретроспективний щоденник охоронця.
156
Ретроспективний щоденник охоронця.
157
Опитування в’язня після експерименту.
158
Ретроспективний щоденник охоронця.
159
Аудіозапис інтерв’ю з охоронцем.