ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло
- Автор: Зимбардо Филипп Джордж
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Yakaboo Publishing
- ISBN: 978-966-97633-6-5
- Переводчик: Любомир Шерстюк
- Жанр: Психология
Электронная книга - «ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло». Краткое содержание книги:
У РОЛІ УВ'ЯЗНЕНОГО
Клей (416): «Хороший ув’язнений — той, хто знає, як стратегічно об’єднатися з іншими в’язнями, не позбавляючи себе можливості діяти. Приклад хорошого в’язня — мій співкамерник Джеррі [5486]. Завжди існують в’язні, які прагнуть боротися за волю, але є й такі, хто цього не хоче. Ті, хто не протестують, повинні навчитися захищати свої права, не перешкоджаючи тим, хто бореться. Поганий в’язень — той, хто не вміє так робити, хто дбає лише про себе»[147].
Джеррі (5486): «Найпоказовіша зауважена мною річ — як більшість людей у цьому дослідженні виводили власне відчуття ідентичності й добробуту зі свого безпосереднього оточення, а не з самих себе. Саме тому вони зазнали краху — просто не змогли витримати тиску, бо не мали нічого з собою, на що опиралися би проти цього всього»[148].
Пол (5704): «Те, як нам довелося принижуватися, справді мене зламало, саме тому до кінця дослідження всі ми стали слухняними. Я здався і перестав бунтувати, бо нічого не змінилося унаслідок такого мого ставлення і поведінки. Після виходу Стюарта й Річа [819-го і 1037-го] я почав думати, що самотужки не зможу все змінити... Це друга причина, чому я втихомирився: щоб здійснити заплановане, мені потрібна була допомога інших. Я пробував поговорити з іншими в’язнями про страйк чи щось таке, але вони не хотіли брати в цьому участь, бо їх вже покарали за перший бунт»[149].
Охоронець Арнетт: «Я був глибоко здивований і вражений реакцією більшості ув’язнених на експериментальну ситуацію... особливо окремими нервовими зривами, що відбулися чи насувалися (і, впевнений, сталися би, якби дослідження не перервали на середині)»[150].
Даг (8612): «Фізичні умови: як-от нагляд, камери і таке інше, не мали на мене впливу. Так само мене не бентежило, що мене роздягали чи заковували в кайдани. Найгіршою була саме головна, психологічна частина. Знання, що не можу вийти, коли захочу... мені не подобалося, що не міг сходити до вбиральні, коли відчував потребу... найсильніше лютило, що вибору в мене не було»[151].
Дейв (підісланий на заміну 8612-му) — наш шпигун, який знав, що потрапляє до в’язниці лише на один день, щоби вивідати якнайбільше про план утечі, — розкриває, як швидко і глибоко можна поринути в роль в’язня: «Ролями заразився кожен — від найостаннішого в’язня аж до начальника в’язниці». Шпигун дуже швидко почав ідентифікувати себе з в’язнями, і той єдиний день вдаваного ув’язнення надзвичайно на нього вплинув:
Інколи я відчував провину, що мене заслали до цих чудових хлопців, щоб доносити на них... Я відчув якесь полегшення, зрозумівши, що мені нічого сказати про план утечі... Коли ж випала нагода донести — я знав, куди заховано ключі від кайданок, — я не сказав... Тієї ночі я заснув, почуваючись брудним, винним і переляканим. Коли нас відвели до комори (припускаючи здійснення нападу), я зняв кайданки і серйозно обдумував можливість утечі (я думав лише про себе), але зі страху бути впійманим не зробив цього... Досвід одноденного перебування у в’язниці викликав у мене серйозні страхіття, тому до кінця тижня я її уникав. Навіть коли я мусив повернутися на “дебрифінг”, я все ще відчував сильну тривогу, не міг до ладу їсти, мене ввесь час трохи нудило, і я знервувався більше, ніж можу коли-небудь пригадати. Мене все пережите так пригнічувало, що я не міг його ні з ким обговорювати — навіть з дружиною[152]. Мушу тут додати: згодом ми дізналися, що ключі від наручників у одного з охоронців викрав в’язень. Після нічної пригоди в середу (коли всі в’язні повернулися з комори на п’ятому поверсі назад у Двір о пів на першу) виявилося, що двоє в’язнів все ще залишаються скутими. За відсутності ключів від наручників, я мусив викликати стенфордську поліцію, щоби їх зняти, — щонайменше це було робити незручно. Один із в’язнів укинув ключі у вентиляційний отвір. Дейвид знав, але не повідомив цю інформацію нікому з персоналу.
ПРО ВЛАДУ РОЛІ ОХОРОНЦЯ
Джефф Лендрі: «Це ніби в’язниця, яку ти створив власноруч, — ти потрапляєш туди, і віднині саме вона визначає твою суть і поведінку. Наче зводиш навколо себе стіни, але хочеш вирватися і сказати всім: “Це взагалі не я, а справжній Я хоче вибратися, хоче показати, що має власну волю, що не є тим садистичним типом, який цим насолоджується”»[153].
147
Підсумкове інтерв’ю в’язня.
148
Підсумкове інтерв’ю в’язня.
149
Ретроспективний щоденник в’язня.
150
Ретроспективний щоденник охоронця.
151
Підсумкове інтерв’ю в’язня.
152
Ретроспективний щоденник в’язня.
153
Підсумкове інтерв’ю охоронця.