Слідопит, або Суходільне море
- Автор: Купер Джеймс Фенимор
- Серия: Пенталогія про Шкіряну Панчоху #3
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Переводчик: Ілько Корунець
- Жанр: Вестерны
Электронная книга - «Слідопит, або Суходільне море». Краткое содержание книги:
— Я набагато молодший і не такий досвідчений моряк, як ви, добродію Кепе,— скромно почав Джаспер,— отож хтозна, чи личить мені давати вам поради.
— Авжеж, авжеж... Це всім відомо... За звичайних обставин воно й не личило б. Але це незвичайний випадок, та ще й обставина; до того ж на цій прісноводій сажавці, можна сказати, свої особливості, отже, коли все зважити, то ти смієш, давати поради навіть рідному батькові. Твоє діло, в кожному разі, сказати свою думку, а вже вирішувати — слушна вона чи ні, буду, виходячи з власного досвіду, я.
— Я вважаю, сер, що не пізніше як за дві години треба ставати на якір.
— На якір?? Тут, на озері?!
— Звичайно, не на цьому місці, сер, а он, там, біля землі.
— Та невже б ти зумів, Прісна Водо, кинути якір під навітряним берегом, у такий страшний шторм!..
— Якби я хотів урятувати судно; я б тільки так і зробив, добродію Кепе.
— Пф’ю-ю-у! — аж присвиснув Кеп.— Ця прісна вода — чисте непорозуміння! Що ти, що ти, чоловіче! За свої сорок один рік служби — а почав я з юнги — чогось подібного я не чув і не бачив! Та я скорше погоджуся викинути за борт усі якорі разом з ланцюгами й тросами, ніж стану винуватцем такого безглуздя!
— Так? ми завжди робимо на цьому озері, коли потрапляємо в скрутне становище,— чемно заперечив йому Джаспер.— Може, якби нас краще вчили, ми б могли щось краще придумати.
— Звичайно, могли б! Ні, ні, мене ніхто не підіб’є на такий гріх супроти того, чого мене навчили. Та я не смітиму людям на очі показатися на Сенді-Гукові[108], якщо втну отаку дурницю. Навіть Слідопит і той більше тямить у морському ділі, тож і не дасть такої поради, як оце я почув. Що ж, Прісна Водо, можеш собі повертати назад, звідки прийшов.
Джаспер мовчки вклонився й пішов, і коли він уже спускався по трапу, всі присутні звернули увагу на те, як він на мить затримався й ще раз тривожно обвів поглядом видноколо з підвітряного боку та гористу землю за вітром і тільки тоді, вкрай засмучений і занепокоєний, спустився вниз.
РОЗДІЛ XVII
Вперто виверти старі ялозив,
То сплітав нові усім на подив;
Перечив би усьому до цих пір,
Та тільки нагла смерть спинила спір.
Каупер
Солдатку нудило від хитавиці, тож Мейбл Дангем перебувала в кормовій каюті, де її одну й застав Джаспер, якому сержант милостиво дозволив зайняти своє попереднє місце. Ми приписали б нашій героїні більш ніж треба наївності, коли б сказали, ніби в її душу після арешту Джаспера не закралися ніякі підозри; але ми були б і не справедливі до її гарячих почуттів та щирого серця, якби не сказали, що ці підозри були неглибокі й скороминущі. Тому, коли він сів поруч неї, глибоко зажурений розпачливим становищем їхнього судна, всі її сумніви тієї ж миті зникли, і вона побачила в Джасперові тільки ображену до глибини душі людину.
— Чи не занадто все це гнітить вас, Джаспере? — промовила вона, піддавшись чи то душевному пориванню, чи то забутливості, які мимохіть видають дівчат, охоплених сильними почуттями.— Жодна людина, яка вас хоч трохи знає, не може повірити і не вірить у вашу провину. Слідопит каже, що своїм життям ручається за вас.
— То виходить, що ви, Мейбл,— промовив схвильовано юнак, і в очах його блиснули сльози,— виходить, ви не вважаєте мене, як ваш батько, зрадником?
— Мій батечко — солдат і змушений чинити, як йому велить військовий обов’язок. Його ж дочка може і буде думати про вас тільки те, що вона повинна думати про людину, котра їй зробила стільки добра.
— Мейбл, я не вмію розмовляти з такими освіченими дівчатами, як ви... і не звик, розмовляючи з будь-ким, ділитися усім, що в мене на душі. У мене не було сестри, а мати моя померла, коли я був ще зовсім маленький, тож я навіть не знаю, чи взагалі приємно дівчині те, що я маю сказати...
Мейбл віддала б усе на світі, аби тільки довідатися, що то Джаспер хоче такого їй сказати, від чого йому аж дух перехоплювало, та підсвідоме почуття притаманної жінкам сором’язливості взяло гору над дівочою цікавістю, і вона стала мовчки ждати, доки він сам це скаже.
— Я хочу сказати,— продовжував хлопець, затинаючись і, здавалося, ще більше ніяковіючи,— я хочу сказати, що навіть не тямлю, як триматися з дівчиною таких манер і поглядів, як ви, і тому вам доведеться багато про що здогадуватися самій.
Мейбл була досить здогадлива, щоб зрозуміти все, але є такі речі й такі почуття, про котрі дівчина воліє почути від хлопця першою, а вже потім признаватися йому у своїх нахилах. Вона якось підсвідомо здогадувалася, що саме щось таке й крилося в Джасперових натяках, тому з властивою жінкам тактовністю вирішила змінити тему розмови, яка обох їх поставила у незручне становище.