Індоарійські таємниці України
- Автор: Наливайко Степан
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Жанр: Культурология
Электронная книга - «Індоарійські таємниці України». Краткое содержание книги:
Широке залучення індійського та іранського мовного фактографічного та культурологічного матеріалу дозволило по-новому осмислити давні й нинішні українські реалії, пояснити низку винятково важливих для вітчизняної історії термінів та імен, показати, що назви «Україна», «Русь», «українці», «козак» сягають тисячолітніх часових глибин.
І що українська історія творилася рівнобіжно з історією найдавніших цивілізацій світу.
Біля села Стайки на Київщині (Кагарлицький р-н), де виявлено поселення трипільської й черняхівської культури, виявлено й давньоруське городище, що його деякі дослідники вважають літописним містом Святополч, заснованим 1095 року київським князем Святополком Ізяславичем.
Санскр. palaka — «захисник» має свої синоніми pala (хінді pal), pana (хінді pan), pati, pa тож є індійські чоловічі імена з цими компонентами: Вішвапа, Вішвапала, Вішвапаті. Іменем Вішвапа означаються Сонце, Місяць і <349> Вогонь, кожен окремо, іменем Вішвапаті, «Всебатько/Всезахисник» — Крішна. Ім’я Вішвадгара, «Вседержитель», має Вішну, функція якого — захищати земний світ, світ людей. На Черкащині є місто Вишнопіль, назва якого цілком може пов’язуватися з Вішну. Жіноче ім’я Вішвадгаріні, досл. «Вседержителька», означає і Землю, як і ім’я Вішвадгена — «Вседійна», «Корова світу» (від доїтися, санскр. dhenu — «корова»).
Ім’я Вішвамітра, що його в індійській міфології має легендарний мудрець, означає українською Всемир або Святомир, Світомир. Проте може означати й «Сонце світу», «Всесонце», оскільки Мітра — індоіранське божество Сонця і Мирного Договору, Миру. Ім’я його й собі відбите в українських назвах — Миргород, Миропіль, Мирогоща, Житомир тощо. В іранській формі Аспамітхар воно двічі зафіксоване в боспорських написах IV–III ст. до н.е.
Одним із 12 синів Володимира був і Вишеслав, який правив у Новгороді. Ім’я це причетне і до Вишгорода, і до індійського імені Вішвашравас, яке означає «Світославний», «Славний на весь світ». Що цілком у дусі висловлювання давньоруської пам’ятки про Вишгород. Санскр. shravas і слов. слава тотожні, тож санскритське воїнське й царське ім’я Вішвашравас тотожне слов’янському воїнському й князівському імені Святослав. Де, як і в імені Святополк, Свят означає «Світ», «Весь світ».
З інших індійських імен на Вішва цікаве ім’я Вішваґоптар, Вішваґоптрі, якими означаються Вішну, Шіва й Індра, божества, шанування яких засвідчено в Україні багатьма фактами. Санскр. goptar, goptri, gopta (пор. сучасні українські прізвища Хопта, Гоптар) також означає «захисник», «цар», первісно «пастух», «захисник корів/землі». Бо й земля, за давніми уявленнями, теж корова, вони обидві — годувальниці людей. Тож ім’я Вішваґоптар теж означає «Захисник світу», воно — двійник індійського Вішвапалак і слов’янського Святополк.
Таким чином, є всі підстави припустити, що компонент Више в слов’янських іменах Вишемир, Вишегор, Вишеслав тощо тотожний компонентові Вішва в індійських іменах й означає «Світ». Він водночас семантично тотожний і компонентові Свят у слов’янських іменах.
Добре відома літописна легенда про Кия, Щека й Хорива та їхню сестру Либідь — її наводить літописець Нестор у «Повісті врем’яних літ». Проте існує ще одна схожа легенда, вже вірменська, з перших віків нашої ери — вона вміщена в пам’ятці «Історія Таро<350>на» (автор її Зеноб Глак) і розповідає про боротьбу між раннім християнством та язичництвом у Вірменії. Стисло її зміст такий.
Двоє князів, які за віщось посварилися зі своїм царем, мусили рятуватися втечею. З ними пішло і їхнє плем’я. Притулок вони знайшли у вірменського царя Валаршака, котрий виділив їм під поселення землю Тарон. Там обоє князів звели столицю й назвали Вішапух. Через 15 років Валаршак за віщось стратив обох князів, а володіння передав їхнім трьом синам, яких звали Куар, Мелтей і Хореан. Згодом брати спорудили на горі Каркея місто, поставили там двох ідолів і стали їм поклонятися.
Ці дві легенди, літописна й вірменська містять чимало спільного. В обох легендах фігурують троє братів: у літописній — це полянські князі, у вірменській — князі з області Палунь. В обох легендах брати споруджують собі окремі міста (Кий, Щек і Хорив — на трьох київських горах). Брати мають схожі імена — Кий і Куар, Хорив і Хореан. Подібна у братів з обох легенд і доля — ті й ті мусили полишити рідні місця й шукати притулку на чужині. Але вірменська легенда, на відміну від літописної, подає одну суттєву подробицю — вона називає батьками трьох братів двох індійських князів, навіть називає їхні імена — Деметр і Гісане. І хоча при детальнішому розгляді з’ясувалося, що Деметр і Гісане насправді двоє індійських божеств, яким поклонялися брати і їхні племена, суті справи це не міняє — в легенди про походження Києва вривається відчутний «індійський» струмінь. Характерно й те, що згадувані у вірменській легенді назви донедавна (до першої світової війни) існували в історичній Вірменії, бо нинішні адміністративні межі країни значно вужчі, ніж колись. Це міста Вішапух, Куар, Хореан і Мелді в області Тарон, яка сьогодні перебуває в складі Туреччини. Що засвідчує історичність вірменської легенди про трьох братів, тому й цілком правомірно пов’язують із літописною легендою про Кия, Щека й Хорива (детальніше: ТРС, 222–236).
У вірменській легенді цікава назва Вішапух — його мало місто, засноване батьками трьох братів. Назва Вішапух тотожна назві Віша<351>пур. У першій назві відбилися фонетичні особливості вірменської мови, яка замість р має х, а замість л — г (ім’я вірменського царя, що прийняв князів-втікачів, вимовляється і як Валаршак, і як Вагаршак). Компонент пух, тотожний інд. pur і нашому піль у назвах і означає «місто».
Постає природне запитання: чому батьки трьох братів, заснувавши місто, назвали його Вішапур? Очевидно, тому, що ця назва була їм добре знайома, що в краях, звідки вони прийшли, існувало таке місто. Або тому, що слово віш, передавало якраз те, що мала містити й виражати назва? Тепер уже відомо, що віш означає «рід», «плем’я». А оскільки двоє індійських князів (точніше, божеств) прийшли в чужі краї зі своїм племенем, то й свою столицю треба було назвати так, щоб назва відбивала це. Тому й постала назва — Вішапур, «Місто роду, племені», «Родове, Племінне місто». Зазначимо, що первісне значення санскр. pura, хінді pur — «фортеця» і що саме в цьому значенні слово вжиткове в «Ріґведі».
Так само, слід гадати, постала й назва Вишгород, тотожна назві Вішапур. А в Індії є і Вішапури і Бішапури.
Столицею Боспорського царства був Боспор — нинішня Керч. Цю назву тлумачать «Переправа бика», тобто так само, як і Керченську протоку, яка в данину називалася Боспор Кімерійський. Де bos — «бик», а por — «брід», «переправа». Боспорське царство існувало на півдні України ціле тисячоліття (V ст. до н.е. — IV ст. н.е.). До цього ранньодержавного утворення входили численні індоарійські, тобто індійські племена, серед них і сінди-інди, територію яких античні автори називають Сіндика, іншими словами — Індія. Одна Сіндика, так звана Сіндська Скіфія була в низів’ях Дніпра, а друга Сіндика — на Таманському півострові. Тобто на теренах історичної України відомі принаймні дві Сіндики-Індії, причому сінди-інди виявляють етногенетичні зв’язки з кімерами й сіверами (індійська традиція називає сіндів і сувіри).