Індоарійські таємниці України
- Автор: Наливайко Степан
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Жанр: Культурология
Электронная книга - «Індоарійські таємниці України». Краткое содержание книги:
Широке залучення індійського та іранського мовного фактографічного та культурологічного матеріалу дозволило по-новому осмислити давні й нинішні українські реалії, пояснити низку винятково важливих для вітчизняної історії термінів та імен, показати, що назви «Україна», «Русь», «українці», «козак» сягають тисячолітніх часових глибин.
І що українська історія творилася рівнобіжно з історією найдавніших цивілізацій світу.
Всі східні Вишгороди, Вішапури, Бішапури й Бішкенти мали високий соціальний статус — вони переважно були царськими резиденціями або столицями. Втім, те саме бачимо й у слов’ян. У Польщі Вишегруд на правому березі Вісли був укріпленим замком польських, так званих мазовецьких князів. У Чехії Вишеград — частина Праги, на правому березі Влтави. Фортеця, зведена тут у незапам’ятні часи, довгий час була резиденцією чеських князів. Не виняток і наш Вишгород — він і собі князівська резиденція, а потім і центр удільного князівства. І теж на високому, правому березі Дніпра, як і його слов’янські побратими.
Що ж означає слово виш у всіх цих Вишгородів, Вісеґердів, Вішапурів, Бішапурів та Бішкентів, у слов’янських і східних побратимів Вишгорода?
У «Ріґведі», найдавнішій писемній пам’ятці індійців, слово vish ужито в значенні «громада», «община», «народ», «плем’я», «підлеглі», «поселення», «місце проживання» (СРС, 606). Воно розвинулося із значення віша як «усе», «всі», «багато». Від віш утворений важливий соціальний термін вайш’ї, яким означався третій стан давньоіндійського суспільства. Усього станів було чотири, існування їх і на терені України засвідчує ще Геродот у V ст. до н.е. До вайш’їв входили землероби, ремісники, торговці, але основу складали землероби, тобто селяни. Цей стан у широкому розумінні й усвідомлювався як «весь народ», «народ узагалі», бо саме селяни складали основне населення країни. Покровителем цього стану був бог Вішну, відомий «Влесовій книзі» (ІХ ст.) як Вишень або Вишній. Колір землеробського стану — жовтий, тоді як жерців-брахманів — білий, воїнів-кшатріїв — червоний, а шудрів — чорний, звідки, очевидно, й «чернь», тобто простолюд.
Вішну-Вишень символізує в тризубі ліве вістря, бо ліве уособлює жіноче начало, Землю, а земля — жінка, мати, годувальниця. Саме захисником Землі є Вішну-Вишень. Інші два вістря в тризубі уособлюють творець світу Брахма (праве) й руйнівник світу Шіва (середнє). Сліди поклоніння цим божествам рясно засвідчені на теренах Давньої України.
Коли землю переповнює зло й несправедливість, Вішну в тій чи іншій подобі спускається на землю, наводить справедливий лад і знову повертається на небо. Най<347>більш відомим і популярним земним утіленням його є Крішна, якого «Влесова книга» знає як Кришень. Імена Кришко, Крешко, Криско та прізвище Кришненко знають запорозькі козаки. Інше ім’я Крішни — Ґопал, Ґопала й собі відбите в запорожців як прізвища Гупал, Гупало, Гупалов, Гупаленко. Прізвища Вишень та Кришень і сьогодні побутують серед українців.
З індійським віш споріднене наше застаріле весь — «село» (пор. вираз городи і весі). Втім, це слово й досі вжиткове в деяких слов’янських мовах, зокрема, польській (wies), білоруській (вйоска, «сільце»). У чехів vesniak означає «селянин». Тобто індійське вайш’ї на означення третього суспільного стану означає селяни. У такому разі назва Вишгород означає не Високе місто, а Місто роду, Племінне місто.
Дослідники вважають, що перші давньоруські міста в їхньому справжньому розумінні виникали саме з племінних центрів, місць перебування племінних ватажків чи князів.
Санскритське віша (хінді — віш) входить у деякі важливі терміни, які знаходять паралелі на слов’янському взагалі й на українському зокрема грунті. Наприклад, термін vishapati — «старійшина», «ватажок роду/громади», «сільський староста». Він розкладається на вже відоме vish, і pati, яке споріднене з укр. батько і рос. батя. Слово pati утворене від санскритської дієслівної основи ра — «охороняти», «захищати», «берегти» (СРС, 386), а ti — суфікс, що творить іменники. Тобто pati дослівно означає «захисник», «охоронець», хоча в санскриті має і значення «велитель», «пан», «хазяїн», «господар», «чоловік» (СРС, 364). Тобто наше батько має первісне значення «захисник», «охоронець» (своєї родини, села, землі). Це ж саме значення має і укр. пан (польське і чеське pan), а також пані — «захисниця», «берегиня», яке має свого санскритського відповідника — patni, у санскриті — «шанована жінка», «добродійка», «дружина» (СРС, 364). Сюди ж відноситься й укр. панна.
Санскритське vishpati тотожне литовському viespatis, яке означає «пан», «господар», а ще — «всевишній», «владика», «бог». На слов’янському грунті, певно, через іранське посередництво (hushpati), прибрало форми господь. Чергування в/г властиве не тільки індоіранським мовам, а й слов’янським. Наприклад, укр. гострий — рос. вострый, укр. горобець — рос. воробей. Російське закінчення го вимовляється як во (пишеться кого, чего, а вимовляється каво, чево). Вже згадуване іранське ім’я Віштаспа має в тих же іранських мовах і форму Гуш<348>таспа, а ім’я богатиря з «Шахнаме» Гураз — «Вепр» має і форму Вараз (санскр. Varaha, хінді Varah; пор. давню назву Дніпра — Варух). Тож санскр. vishapati й лит. viespatis споріднені з укр. господь, господар, господиня (санскр. vishpatni) і рос. господин (санскр. vishpatin), госпожа.
Другий компонент в укр. господар тотожний санскр. patar — «захисник», з яким, у свою чергу, споріднені лат. pater — «батько» (в тому числі й духовний), англ. father, іт., ісп. рadre тощо. Тобто укр. господар має компоненти гос+подар, де гос — «усі», «все», а подар — «захисник», «батько». І таким чином, господар дослівно означає «Захисник/Батько всіх/всього».
Санскр. vish із суфіксом va, тобто vishva означає «все», «світ», «всесвіт» (СРС, 608). А це слово надзвичайно активне в творенні імен, позначених високим соціальним статусом. Наприклад, воно наявне в санскритському імені Вішвапалака, де palaka, як і patara, означає «захисник». Тобто ім’я Вішвапалака (хінді Вішвапалак) має значення «Захисник світу», а в переносному розумінні — «Правитель», «Цар». Це воїнське, ба навіть царське ім’я. На слов’янському грунті йому відповідає теж воїнське, а точніше — князівське ім’я Святополк, якщо взяти до уваги, що Свят у цьому імені пов’язане не із значенням «святий», а «світ» (пор. польське swiat). А це ім’я найстаршого із синів Володимира безпосередньо причетне до Вишгорода та його історії. Саме до вишгородського боярства звертався Святополк, прохаючи підтримати його на київському престолі. Саме за наказом Святополка 1015 року, після смерті Володимира були вбиті його молодші брати Борис і Гліб, за що Святополк отримав епітет Окаянний. На честь Бориса й Гліба, перших руських святих, у Вишгороді збудовали спершу дерев’яну церкву, а згодом, 1112 року, звели кам’яну. У «Сказанні про Бориса й Гліба» навіть є «Похвала Вишегороду», де назва ідеологічно переосмислюється й місто називається «вищим і найвищим від усіх», «другим Солунем у руській землі».