Зарубіжний детектив
- Автор: Эдигей Ежи, Зинкэ Хараламб
- Год: 1990
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- ISBN: 5-7720-0405-0
- Переводчик: Анатолій Литвиненко
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Зарубіжний детектив». Краткое содержание книги:
Книгу складають романи:
ЗІНКЕ ХАРАЛАМБ. Любий мій Шерлок Холмс
КВАШНЕВСЬКИЙ КАЗИМИР. Загибель судді Мрочека
ЕДИГЕЙ ЄЖИ. Ідея в сім мільйонів
— Наскільки я вже знаю, всі мають доступ до молока, воно ж стоїть у пляшці на ганку, — Мрочек говорив дуже спокійно. — Зрештою, можна було б заздалегідь приготувати таку ж пляшку і зробити підміну. Це дуже просто. Пляшки з молоком нічим не відрізняються одна від одної.
— Не подумала про таке… Але ж… це абсурд! Кому б хотілось його вбити?! Це виключено…
— Не знаю. Ви ж самі казали, що був він твердою й непримиренною людиною, почуття справедливості ставив над усе… — Мрочек підвів голову й подивився їй прямо у вічі. — Були ж моменти, коли й ви зичили йому, щоб він ніколи не повернувся з моря. А таких людей, з такими ж побажаннями, могло бути немало, і хтось із них підступно вирішив, що моєму дядькові треба допомогти, якщо сам не хоче втопитися.
— Ви не повинні зв'язувати мене з цією справою… — відказала стиха. — В усякому разі, не повинні говорити однаково про мене і про когось, хто… — знову урвала. — Прошу вірити мені, що я завжди вважала його порядною людиною і виправдовувала навіть у зв'язку з кривдою, завданою мені, хоча й… Хоча й особисто не знайшла мужності в собі, щоб йому все це пробачити. Ось тому й хотіла зараз зберегти про нього добру пам'ять. Гадала, ви будете вдячні…
— Ну звичайно. Розумію, що у вас були найкращі наміри. Але як ви гадаєте, чи позитивно розцінив би мій дядько, коли б жив, той факт, що лікар втаює результат розтину? Певний лікар — певного розтину — з певних причин?
— Це залежить від причин. Існують мотиви, що виправдовували б такі дії.
— Мотиви, якими керувалися ви, роблячи операцію тій дівчині, були, певно, найлюдянішими. Я сам, здається, вчинив би так, як ви. Але мій дядько був суддею, він був переконаний, що люди не мають права обходити закони, які є гарантією справедливості і суспільного співжиття. І це мене, власне, й дивує.
— Що саме?
— Те, що, кінчаючи самогубством, він вчинив саме так. Адже міг просто заплисти в море й не вернутися, якби хотів покінчити з своїм життям.
— Може, хотів померти, але боявся, що в найостаннішу мить інстинкт самозбереження візьме гору.
— Можливо, — сказав Мрочек і підвівся, — добре, що ви розказали нам про все, хоч це й не прояснило справи до кінця.
— Ви, звичайно, повідомите міліцію?
Якусь мить не відповідав, потім зітхнув:
— Коли ми приїхали сюди вчора, це був для мене сумний день. Однак я не уявляв, що… ці маленькі симпатичні містечка сповнені маленьких, аж ніяк не симпатичних таємниць. На жаль, я так мало знав свого дядька і так мало знаю, що він робив, як жив і яка причина всього того, що тут так раптово сталося. Звичайно, міліція повинна дізнатися про це, але, може, краще ви її самі сповістите?
— Гаразд.
— І ще одне, — проказав Мрочек, вже при дверях. — Чи ви точно пам'ятаєте, що мій дядько поселився в будинку по П'ястівській лише в сорок сьомому році?. Вибачайте, що питаю про це вдруге.
— У сорок сьомому? Таж певно, що тоді. А яке це має значення до всього цього?
Була вкрай здивована.
— Не знаю, — розвів руками. — Не тільки ви одна хочете зберегти добру пам'ять про мого дядька, зберегти від пліток і домислів. Зрештою, я його найближчий родич і… — обірвав, усміхнувшись до неї невесело, вимушено. — Я хочу того ж. До побачення. Спасибі за щирість. Не знаю, чи поселимося тут назавжди, але якщо так, то, сподіваюсь, прийдемо до вас знову. Ваша лікарня чудова.
— Буду дуже задоволена, — відповіла низьким, глибоким голосом, що набрав зараз уже звичного звучання. — Як я вже вам казала, молоді здібні спеціалісти в наших умовах — на вагу золота.
9. ЗАПОВІДАЮ СВОЄМУ ПЛЕМІННИКОВІ…
Капітан Желеховський взяв у руки скріплений печаткою документ і пробіг очима:
«… усе моє рухоме й нерухоме майно в Порембі Морській, по вул. П'ястівській, 8, заповідаю своєму племінникові Тадеушеві Мрочеку, якщо він стане жителем Поремби Морської і житиме тут, працюючи, хоч один рік. Коли ж мій племінник не житиме після моєї смерті, а також не буде в живих його спадкоємців, заповідаю, щоб вся нерухомість залишилася моїй домогосподарці Вероніці Маціш, а по її смерті продана, і кошти передані були на рахунок місцевої лікарні…