Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді
- Автор: Ялом Ирвин
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: FLC, 2018
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді». Краткое содержание книги:
Затишний кабінет. Навпроти вас на м’якій та зручній кушетці сидить він — психотерапевт, той, хто вислухає історію ваших страждань, допоможе… Йому ви готові повністю довіритися. А як щодо нього? Чи так само ваш лікар відвертий з вами?
За допомогою історії Ернеста Леша, досвідченого фахівця, автор відкриває перед читачем загадковий і не завжди привабливий зворотний бік психотерапії. Які таємниці минулого приховує Ернест, про що він думає під час чергового сеансу, дивлячись на свого пацієнта? І, зрештою, хто такий терапевт: бог чи людина зі своїми хибами та слабкостями? Перед вами – психотерапія без прикрас.
Авжеж, Шеллі погоджувався з думкою Маршала про те, що його ототожнення з батьком має глибоке коріння та є напрочуд потужним. Він успадкував від нього навіть голос і частенько співав пісні Джонні Рея, що їх так любив наспівувати батько. Шеллі користувався такими самими засобами для гоління та після гоління, що і його старий. Він так само чистив зуби содою, а коли приймав душ, то наприкінці завжди відкривав кран із холодною водою. Йому подобалася хрустка картопля: як і батько, у ресторані він нерідко просив офіціанта забрати картоплю на кухню і добряче її «спалити».
Коли ж Маршал запитав його про смерть батька, очі Шеллі сповнилися сльозами. Він розповів, що той помер від серцевого нападу у віці п’ятдесяти восьми років, у компанії старих друзів. Це трапилося, коли він намагався затягти на борт велику рибину, що її впіймав на глибоководній риболовлі неподалік від Кі-Вест. Шеллі навіть зізнався, що під час батькового похорону відчував неабиякий сором — йому ніяк не вдавалося викинути з голови ту останню рибину. Чи потрапила вона на борт? Чи мала великі розміри? Батько з друзями зазвичай робили ставки на те, хто впіймає найбільшу рибину, тож, можливо, старий таки виграв — і нащадок міг би отримати якісь кошти? Шеллі розумів, що навряд чи бачитиметься з його друзями в майбутньому, тож йому страшенно кортіло запитати про це під час церемонії поховання. Його стримувало відчуття сорому.
Після смерті батька Шеллі так чи інак згадував його щодня. Вдягнувшись уранці, він стояв перед дзеркалом і помічав, як випинаються його литкові м’язи, а стегна вужчають. У свої тридцять дев’ять років він дедалі більше скидався на свого старого.
Час добіг кінця, і Маршал та Шеллі вирішили, що їм не варто відкладати наступну зустріч, зважаючи на те, наскільки плідним виявився перший сеанс. У розкладі Маршала було кілька вільних годин (він ще нікого не записав на час Пітера Макондо), тож вони домовилися зустрічатися тричі на тиждень.
Розділ 13
— Отож цей психотерапевт працював із двома пацієнтами, які виявилися близькими друзями… Ти слухаєш? — запитав Пол в Ернеста, який зосереджено вибирав кісточки з тушкованої тріски в кисло-солодкому соусі за допомогою паличок.
Ернест мав презентувати свою книгу в Сакраменто, і Пол приїхав до міста, аби з ним зустрітися. Вони сиділи за столиком у куточку «China Bistro», великого ресторану, у центрі якого на острівці зі скла та хромованої сталі лежали тушки курей та качок, апетитно засмажені й карамелізовані. Ернест вдягнув свою звичну «уніформу» для книжкових презентацій: синій двобортний піджак та кашеміровий гольф білого кольору.
— Звісно, я слухаю. Гадаєш, я не здатен одночасно їсти і слухати? Двоє близьких друзів ходять до одного психотерапевта і…
— І якось після тенісної партії вони починають ділитися своїми враженнями про нього, — вів далі Пол. — Цей безтурботний всезнайко добряче допік їм обом, тож вони вирішили трохи розважитися і домовилися розказати йому той самий сон. Тож наступного дня один із них розповідає свій сон о восьмій ранку, а об одинадцятій аналогічне сновидіння описує його друг. А непохитний психоаналітик вигукує: «Це просто неймовірно! Сьогодні мені вже втретє розповідають цей сон!»
— Гарна історія! — Ернест зареготав і мало не вдавився їжею. — Але до чого ти хилиш?
— Гм, з одного боку йдеться про те, що не тільки психотерапевти приховують щось від пацієнтів. Більшість пацієнтів брешуть на кушетці, і їх нерідко вдається на цьому впіймати. Я розповідав тобі про пацієнта, з яким нещодавно працював і який кілька років тому одночасно ходив до двох психотерапевтів, а вони навіть не знали одне про одного?