Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді
- Автор: Ялом Ирвин
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: FLC, 2018
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді». Краткое содержание книги:
Затишний кабінет. Навпроти вас на м’якій та зручній кушетці сидить він — психотерапевт, той, хто вислухає історію ваших страждань, допоможе… Йому ви готові повністю довіритися. А як щодо нього? Чи так само ваш лікар відвертий з вами?
За допомогою історії Ернеста Леша, досвідченого фахівця, автор відкриває перед читачем загадковий і не завжди привабливий зворотний бік психотерапії. Які таємниці минулого приховує Ернест, про що він думає під час чергового сеансу, дивлячись на свого пацієнта? І, зрештою, хто такий терапевт: бог чи людина зі своїми хибами та слабкостями? Перед вами – психотерапія без прикрас.
— Ернесте, я знаю, що мені буде дуже важко чекати наступної зустрічі. Чи не могли б ви призначити її раніше — я хотіла б приходити до вас частіше. Не забувайте, я платоспроможний клієнт. — Із цими словами вона відкрила сумочку й дістала звідти сто п’ятдесят доларів.
Ернеста спантеличили її слова, а надто заувага про гроші. Йому страшенно не подобалося слово «клієнт», як не подобалося та обговорювати фінансовий аспект психотерапії.
— Гм… Ох, Каролін, це не обов’язково… Я пам’ятаю, що за перший сеанс ви заплатили готівкою, але відсьогодні я волів би надсилати вам рахунок наприкінці місяця. І ще — я надаю перевагу чекам, а не готівці, для моєї примітивної бухгалтерії цей спосіб оплати зручніший. Я розумію, що вам зручніше платити готівкою, аби Вейн не дізнався, що ви відвідуєте психотерапевта, та, можливо, ви могли б скористатися банківськими чеками?
Ернест відкрив свій журнал реєстрації. Він міг призначити сеанс тільки на восьму ранку — раніше в цей час до нього приходив Джастін; але тепер Ернест планував присвятити цю годину роботі над книгою.
— Каролін, я пропоную не поспішати з цим. Зараз мій графік досить щільний. Зачекайте один-два дні, і якщо відчуватимете, що вам обов’язково треба зі мною побачитися до наступного сеансу, зателефонуйте — і ми про все домовимося. Ось моя візитка — залиште повідомлення на автовідповідачі, я вам зателефоную і призначу зустріч.
— Це було б не зовсім зручно. Я ще не працюю, а чоловік завжди вдома…
— Авжеж. Гаразд, я напишу на візитці свій домашній номер. Можете телефонувати з дев’ятої до одинадцятої вечора — у цей час я зазвичай вдома.
На відміну від більшості своїх колег, Ернест спокійно давав пацієнтам свій номер телефону. Він давно зрозумів: що легше стривоженому пацієнтові з ним сконтактувати, то меншою є ймовірність, що він узагалі зателефонує.
Покидаючи кабінет, Керол розіграла останню карту. Вона обернулася до Ернеста та обняла його, затримавши психотерапевта у своїх обіймах трохи довше, аніж минулого разу, і пригорнулася до нього щільніше. Вона відчула, як напружилося його тіло, і мовила:
— Дякую, Ернесте. Ці обійми допоможуть мені протриматися весь наступний тиждень. Мені так хотілося відчути чийсь доторк, що я просто не могла стриматися.
Спускаючись сходами, Керол думала: «Цікаво, мені здалося, чи рибка справді потрапила на гачок? Йому ж сподобалися ці обійми, чи не так?» На половині шляху її мало не збив із ніг чоловік у світлому светрі — він просто-таки летів сходами нагору. Він схопив її за руку, аби втримати на сходах, торкнувся козирка білого картуза й широко всміхнувся:
— Привіт, ми знову зустрілися. Вибачте, що мало не зіштовхнув вас зі сходів. Я Джесс. Скидається на те, що ми ходимо до одного мозкоправа. Дякую, що ви його трохи затримали, інакше він почав би інтерпретувати моє запізнення. Він сьогодні в гарній формі?
Керол не могла відвести очей від його усмішки — вона ще ніколи не бачила таких сліпучо-білих зубів.
— У гарній формі? Авжеж, ви й самі побачите. До речі, я Керол.
Вона обернулася, щоб подивитися, як Джесс біжить нагору, перестрибуючи дві сходинки одночасно. «Класні сідниці!»
Розділ 12
Уранці в четвер, за кілька хвилин до дев’ятої, Шеллі закрив програму кінних перегонів і почав нетерпляче тупцяти у приймальні Маршала Стрейдера. Після сеансу на нього чекав чудовий день. Спершу він трохи пограє в теніс із Віллі та його дітьми — ті саме приїхали додому на великодні канікули. Вони вже так добре грали в теніс, що їхні зустрічі з Шеллі не можна було назвати тренуваннями — то швидше були повноцінні турніри. Відтак вони пообідають у клубі, що належить Віллі: лангустини, засмажені на грилі з вершковим маслом та анісом або ж суші з крабовим м’ясом. А тоді вони з Віллі поїдуть до Бей Медоуз на кінні перегони — їх цікавив шостий забіг. Тінґ-а-лінґ — конячка, що належала Віллі та Арні, мала змагатися за кубок Санта-Клари. («Тінґ-а-лінґ» — так називалася гра в покер, що найбільше подобалася Шеллі: гра на п’ять карт із високим і низьким банком, у якій шосту карту можна було придбати за двісті п’ятдесят доларів наприкінці гри.)
Коли йшлося про мозкоправів, Шеллі не мав особливих сподівань. Однак поряд із Стрейдером він почувався досить комфортно. Попри те, що він ще не почав відвідувати сеанси, той уже встиг добряче йому допомогти. Коли Норма, отримавши його факси, того ж вечора повернулася додому (ця жінка справді його кохала), вона так раділа, що їм не доведеться розлучатися, що відразу кинулася в обійми Шеллі та потягнула його до спальні. Вони знову заприсяглися: Шеллі пообіцяв докладати всіх зусиль, аби психотерапія пішла йому на користь і допомогла попрощатися з азартними іграми, а Норма сказала, що даватиме йому вихідний від своїх «сексуальних атак».