Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді
- Автор: Ялом Ирвин
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: FLC, 2018
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді». Краткое содержание книги:
Затишний кабінет. Навпроти вас на м’якій та зручній кушетці сидить він — психотерапевт, той, хто вислухає історію ваших страждань, допоможе… Йому ви готові повністю довіритися. А як щодо нього? Чи так само ваш лікар відвертий з вами?
За допомогою історії Ернеста Леша, досвідченого фахівця, автор відкриває перед читачем загадковий і не завжди привабливий зворотний бік психотерапії. Які таємниці минулого приховує Ернест, про що він думає під час чергового сеансу, дивлячись на свого пацієнта? І, зрештою, хто такий терапевт: бог чи людина зі своїми хибами та слабкостями? Перед вами – психотерапія без прикрас.
— Пригадай вислів Гегеля: «Сова Мінерви ширяє в сутінках», — мовив Ернест. — Можливо, нам не вдасться дізнатися правду про цю епідемію, доки вона не мине, і тільки тоді наша оцінка буде об’єктивною. Я погоджуюся з твоєю думкою щодо жертв інцесту та множинних особистостей. Пропоную поки що про них забути й поговорити про твою щоденну психотерапевтичну практику. Гадаю, що гарний психотерапевт може розпізнати, коли пацієнт говорить правду.
— Соціопат?
— Ні-ні, ти знаєш, про що я — звичайний пацієнт. Хіба в твоїй практиці траплявся пацієнт-соціопат, який би добровільно платив за психотерапію і звернувся б до тебе з власної волі, а не за наказом суду? Пам’ятаєш, я розповідав тобі про нову пацієнтку, яку залучив до експерименту з повного «самовикриття»? Минулого тижня, під час нашого другого сеансу, я ніяк не міг її «прочитати»… ми неначе віддалилися одне від одного… немовби й не перебували в одній кімнаті. А тоді вона почала розповідати, що була найкращою студенткою на курсі в юридичному коледжі… і зненацька розплакалася, після чого почала висловлюватися більш відверто. Про що вона найбільше шкодує… про те, що відмовилася від можливості побудувати прекрасну кар’єру, а натомість обрала шлюб, який перетворився на пастку. І знаєш, подібний «прорив» трапився і під час нашого першого сеансу, коли вона розповідала про свого брата та насильство (або ж можливе насильство, яке вона пережила в дитинстві). Я щоразу їй співчував… і знаєш, ми справді зблизилися. Тепер ми настільки близькі, що нещирість між нами просто неможлива. Насправді після того моменту на минулому сеансі вона стала дуже відвертою… її розмова була щирою… вона розповіла про те, що їй бракує сексу… що вона збожеволіє, якщо найближчим часом його не матиме.
— Гм, я бачу, ви маєте багато спільного.
— Авжеж, так і є. Поле, я над цим працюю, і, заради Бога, припини їсти ці бобові паростки! Готуєшся до Олімпійських ігор анорексиків? Ось скуштуй-но ці гострі гребінці — це коронна страва ресторану. Чому я завжди маю їсти за двох? Поглянь на цього палтуса — просто-таки красень!
— Ні, дякую, я отримую свою порцію ртуті, жуючи термометри.
— Дуже смішно. Господи, непростий був тиждень! Кілька днів тому померла моя пацієнтка Єва. Пригадуєш, я розповідав тобі про неї — я мріяв би про таку дружину чи матір. Жінка з раком яєчників. Викладач письменницької майстерності. Чудова жінка.
— Це часом не їй наснився сон про батька, який сказав: «Не сиди вдома з тарілкою курячого супу, як я, а мандруй до Африки»?
— Атож. Я вже й забув про це. Так, то була Єва. Я сумуватиму за нею. Смерть завдає болю.
— Навіть не уявляю, як ти працюєш із пацієнтами, хворими на рак. Ернесте, як ти це витримуєш? Ти підеш на похорон?
— Ні. Це межа, яку я не хочу перетинати. Маю себе захистити, створити своєрідну буферну зону. Зараз я обмежую кількість таких пацієнтів. У мене лікується одна пацієнтка — психіатр, соціальний працівник в онкологічній клініці. Їй доводиться цілісінькими днями працювати виключно з хворими на рак — мушу сказати, це дуже важко.
— Ернесте, це дуже небезпечна професія. Ти бачив статистику самогубств серед онкологів? Показники високі, як і серед психіатрів. Треба бути мазохістом, аби продовжувати цим займатися.
— Не все так погано, — мовив Ернест. — У певному сенсі це навіть може бути корисним. Працюючи з пацієнтами, які помирають, і відвідуючи психотерапевта, людина може віднайти зв’язок із різними аспектами власного «я», переглянути пріоритети, не перейматися дрібницями. Знаєш, після сеансів я завжди почуваюся значно краще й ціную життя. Ця жінка, соціальний працівник, успішно пройшла п’ятирічний курс психотерапії, але коли вона почала працювати зі смертельно хворими, зринуло чимало нових проблем. Скажімо, її сни сповнилися страху перед смертю. Минулого тижня помер один із її улюблених пацієнтів, і потому їй наснився сон. Уві сні ця жінка мала відвідати збори комітету, головою яких був я. Вона мала принести мені якісь теки, а для цього їй треба було пройти повз велике прочинене вікно, що займало всю стіну до самої підлоги. Жінка сердилася, бо я, здавалося, не зважав на цей ризик. А тоді здійнялася буря, і я, прагнучи захистити всю групу, повів їх нагору металевими сходами на кшталт пожежної драбини. Піднявшись, усі побачили, що сходи закінчуються, впираючись у стелю. Виходу не було, тож ми мали повернутися назад.