Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді

— Звісно. Усе, що ви мені розповідаєте, залишається в межах цього кабінету. Ці нотатки призначені виключно для мого використання.

— Це добре. Я б не хотів, щоб дружина дізналася про мої фінансові втрати: наш шлюб уже й так тримається на волосині. Я програв чимало, але тільки зараз усвідомив, що почав програвати саме в той період, коли ходив на сеанси до лікаря Панде. Розумієте, до зустрічі з цим лікарем я був непоганим гравцем — мій рівень був вище середнього, а після сеансів почав сильно нервуватись і напружуватися, скидав карти… щоразу програвав. А ви граєте в покер, доку?

Маршал заперечно похитав головою.

— У нас ще чимало роботи. Може, нам варто поговорити про те, чому ви звернулися до лікаря Панде?

— Зараз-зараз. Дайте мені закінчити, доку. Я хотів сказати, що покер — це не та гра, в якій слід покладатися на удачу. Тут усе вирішують нерви. Сімдесят п’ять відсотків гри в покер — то чиста психологія. Як ти контролюєш свої емоції, блефуєш, реагуєш на блеф, якими жестами себе видаєш, сам того не бажаючи, коли маєш на руках гарні чи погані карти…

— Авжеж, містере Меррімен, я розумію, про що йдеться. Якщо ви незручно почуваєтеся серед гравців, то не досягнете успіху в грі.

— «Не досягну успіху» означає, що доведеться зняти з себе останню сорочку. Ідеться про великі гроші.

— Отже, повернімося до запитання про причини, які змусили вас звернутися до лікаря Панде. Стривайте… який то був рік?

— Тож якщо взяти до уваги ситуацію з покером і роботою, скидається на те, що саме через цього лікаря Панде та його неправильні інтерпретації я втратив купу грошей, збіса чимало грошей!

— Так, я розумію. Але розкажіть, що саме привело вас до лікаря Панде?

Щойно Маршал почав хвилюватися через те, що сеанс пішов у неправильному напрямку, як Шеллі трохи розслабився. Він дізнався все, що треба. Недарма ж він дев’ять років прожив у шлюбі зі справжньою акулою судових засідань. Шеллі розумів, що йому нема чого втрачати, але здобути він може чимало, звісно, якщо відсьогодні перетвориться на сумлінного пацієнта. Він відчував, що зможе зміцнити свою позицію в суді, якщо все свідчитиме на користь того, що він успішно лікувався з використанням традиційних методів психотерапії. Саме тому він охоче відповідав на всі запитання Маршала, чесно й детально, певна річ, за винятком тих, що стосувалися його терапії з лікарем Панде, про яку він геть нічого не пам’ятав.

Коли Маршал запитав його про батьків, Шеллі глибоко занурився в минуле: він пригадав, як мати повсякчас вихваляла його таланти і красу, тоді як до батька її ставлення було абсолютно протилежним — її постійно розчаровували його невдачі й махінації. Та попри материну відданість, Шеллі завжди відчував, що ключовою фігурою в його житті був саме батько.

Авжеж, що частіше він про це думав, то дужче переймався інтерпретаціями лікаря Панде щодо його батька. Він поділився цими думками з Маршалом. Попри те, що батько був страшенно безвідповідальним, він завжди відчував із ним міцний зв’язок. У дитинстві Шеллі просто обожнював свого тата. Йому подобалося спостерігати, як той спілкувався з друзями, грав у покер, їздив на кінні перегони до Монмаута в Нью-Джерсі, а також до Гаялії та Пімліко, коли вони відпочивали в Маямі-Біч. Батько робив ставки на будь-які змагання, і байдуже, що то було: хорти, джай-алай, футбол, баскетбол… Так само він грав у які завгодно ігри: покер, пінокль, чирви, нарди. Шеллі розповів Маршалу про один із найприємніших спогадів з дитинства: як він сидів у батька на колінах під час гри в пінокль, перебираючи і розкладаючи його карти. А ще зауважив, що відчув себе дорослим, коли той запропонував йому приєднатися до гри. Шеллі аж здригнувся, пригадавши, як він, шістнадцятирічний нахаба, запропонував підняти ставки в піноклі.