Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
Грушевському треба було — так само за будь-яку ціну — «проголосити» IV Універсал саме в столиці: тільки це забезпечувало його політичне та владне майбутнє. Крім того, на порядку денному постало питання придушити спроби перевороту, що його організували українські більшовики та ліві українські есери, які діяли в тісному контакті з «петроградськими колегами» — це згодом установила спеціально створена комісія.
18 січня на сцені Педагогічного музею з’явилися «тільки М. Грушевський та два секретарі, а з народних міністрів тільки В. Голубович. Майже всі присутні одягнуті в кожухи та в шинелі, кожної хвилини готові рушити з Центральної Ради».
Перед тим як вирушити в недалеку путь, «без обговорення», «одноголосно» ухвалили земельний закон, остаточно унеможлививши побиття дрючком вищезгаданого селянина Манька. «На запрошення повідомити особовий склад кабінету» В. Голубович поінформував, що згоду увійти до нього дали лише шість осіб, причому деякі з них були «більшості Центральної Ради невідомі». Невідомим для слухачів — так само, як і для голови новопосталої Ради народних міністрів УНР — залишилося питання про розподіл обов’язків між міністрами. 21 січня (3 лютого за новим стилем) нарешті погодилися ухвалити кількісний склад Малої ради — 82 особи «відповідно фракційному складу Великої ради».
22 січня (4 лютого) нарешті перейшли до головного. Голубович повідомив про «закінчення» брестських переговорів, заявив, що «мир заключається не остаточний, прелімінарний (тимчасовий)», і зажадав від присутніх дозволу його підписати. Обґрунтовуючи заклик свого начальника, «судовий міністр» Ткаченко запевнив:
— «вироблені умови миру забезпечують права українського народу і його вільний економічний розвиток»;
— «умовами згоди досягнуто з нашого боку найбільшого, що тільки можна було досягнути»;
— «українському народові забезпечено право національного самоозначення всюди, де він живе в більшості, в тому числі в Холмщині і на Підляшші»[118];
— «з Галичиною справа вирішується на користь нашого народу»;
— «торговельні умови збудовано на засадах взаємності»;
— «договір дуже сприятливий для нас і забезпечує Україну від усяких зазіхань з боку середньоєвропейських держав»;
— укладено договір до 1920 р.
Наперед запрограмоване голосування несподіванок не принесло: 220 — «за», 16 утримались. Честь України не зганьбив лише один учасник збіговиська — 24-річний Дмитро Чижевський, у майбутньому — великий український філософ, культуролог, літературознавець, професор Гарвардського та Гейдельберзького університетів, який проголосував «проти».
25 січня, виконавши свою історичну місію — продаж країни іноземним окупантам, — Українська Центральна Рада пішла у небуття. «Тої ж ночі большевики зайняли Київ» [119], — сухо констатував протоколіст.
«Мешканці Києва не могли прийти до тями після закінчення бою. Схоже, їх дуже налякали обстріл міста та жахливі сцени, свідками яких вони стали після завершення бою. За різними підрахунками, кількість постраждалих сягнула 6 тис., з яких від 2 до 3 тис. були вбиті, втім, такі дані можуть бути заниженими, — інформував своє керівництво у Вашингтоні американський консул у Києві в 1917—1918 рр. Даґлас Дженкінс. — Перед тим, як покинути місто, українці, війська яких в основному складалися з так званих вільних козаків та добровольців, повбивали багатьох солдатів, які, перейшовши на сторону більшовиків, згодом потрапили в полон. В перші дні більшовицької окупації були здійснені сотні екзекуцій, чи, точніше кажучи, вбивств. За приблизними підрахунками, було розстріляно від 300 до 400 офіцерів, але ці дані не підтверджені. Більшовицькі війська були вороже налаштовані проти офіцерів, яких вони виявили в Києві, бо були переконані, що всі вони допомагали українцям, й на перший погляд, їх мало цікавило те, чи ці офіцери насправді брали участь у бою, чи ні. Їх просто розстрілювали або вбивали прикладами рушниць. Пізніше, однак, коли порядок почав відновлюватися, ці безладні розстріли практично припинилися, тим не менш, коли виявляли офіцерів з українськими документами, їх розстрілювали». Не забув пан Дженкінс розповісти про інші звитяжні здобутки нових господарів міста: і про великі руйнування в старому місті та в районі залізничного вокзалу, і про відсутність продуктів харчування та питної води, і про жертви серед мирних мешканців, у першу чергу серед жінок та дітей, які в пошуках харчів змушені були виходити зі своїх помешкань[120].