Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)
- Автор: Маркес Габриэль Гарсия
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7654-20-8
- Переводчик: Галина Владимировна Грабовская
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)». Краткое содержание книги:
Тематика п’ятдесяти текстів «Скандалу…» багатосяжна: від політичних переворотів до «особистого Гемінґвея» Маркеса і перукаря президента, від літературщини, привидів минулого й майбутнього та розповіді про те, як пишуть романи, — і до інсайтів, феномену телепатії й таємниці містичної історії, якій він, один із найвизначніших письменників Латинської Америки, не зміг дати назви.
Проте ніщо з того, про що ми говорили, не запало мені в душу так, як фраза Борхеса: «Тепер письменники думають про провал чи успіх». Так чи сяк, те саме я казав стільком молодим письменникам, яких стрічаю по світах. На щастя, я не бачив, щоби всі вони намагались закінчити роман як-небудь, аби встигнути на конкурс. Я бачив, як вони падають в безодню деморалізації через неприязну критику або через те, що їхні рукописи не приймає видавництво. Одного разу я почув, як Маріо Варґас Льйоса сказав фразу, яка попервах збила мене з пантелику: «У мить, коли він сідає писати, кожен письменник вирішує, буде він добрим письменником чи поганим письменником». Проте через декілька років у мій дім в Мексиці приїхав двадцятитрирічний хлопець, який шість місяців тому опублікував свій перший роман і того вечора почувався переможцем, бо щойно вручив видавцеві свій другий роман. Я пояснив йому своє замішання через поспіх, з яким він здійснює свою скороспілу кар’єру, і він відповів, з цинізмом, який я досі хочу згадувати як мимовільний: «Це ти мусиш багато думати перед тим, як писати, бо всі на світі чекають, що ти напишеш. Натомість я можу писати дуже швидко, бо мене читає мало людей». Тоді я зрозумів, як сліпуче одкровення, фразу Варґаса Льйоси: той хлопець вирішив бути поганим письменником, яким насправді був, доки не дістав добру роботу у фірмі вживаних автомобілів і більше не марнував час на писання. Зате — думаю я тепер — його доля, можливо, була б іншою, якби перед тим, як навчитися писати, він навчився говорити про літературу. В наші дні модною є фраза: «Хочемо менше дій, а більше слів». Звісно, це фраза, в якій багато політичного лукавства. Але вона годиться також письменникам.
Кілька місяців тому я сказав Хомі Ґарсії Аскоту, що єдине, що краще за музику — це говорити про музику, і вчора ввечері був готовий сказати те саме про літературу. Та потім обміркував це ретельніше. Насправді єдине, що є краще, ніж говорити про літературу, це робити її добре.
9 лютого 1983 року,
«Ель Паїс», Мадрид
Ота дошка новин
Від третього десятиріччя цього віку і протягом майже десяти років існувала в Боготі газета, яка, либонь, не мала багато прецедентів у світі. То була дошка, як у тогочасних школах, на якій шкільною крейдою писали останні новини і двічі на день виставляли на балкон «Ель Еспектадор». Те перехрестя проспекту Хіменеса де Кесади і Сьомої вулиці — багато років знане як найкращий ріг Колумбії, — було найвелелюднішою місциною в місті, над усе о тій порі, коли з’являлась дошка з новинами: ополудні та о п’ятій дня. Трамваям було важко, а то й неможливо проїхати, бо на заваді стояв натовп, який нетерпляче її чекав.
Між іншим, ті вуличні читачі мали можливість, якої не маємо ми зараз: бурхливо аплодувати тим новинам, які їм здавалися добрими, освистувати ті, які їх не цілком задовольняли, і кидати в дошку камінням, коли вони вважали, що новини суперечать їхнім інтересам. То була форма активної і негайної співучасті, завдяки якій «Ель Еспектадор» (вечірня газета, що опікувалась дошкою) мала ефективніший, ніж будь-який інший, термометр для вимірювання температури громадської думки.
Телебачення ще не існувало, були дуже докладні випуски радіоновин, однак виходили вони у визначені години, тож перед тим, як піти обідати чи вечеряти, чекалося появи дошки, аби прийти додому з повнішим баченням світу. Одного дня ми довідались — приголомшено перешіптуючись, — що в Медельїні у зіткненні двох літаків загинув Карлос Ґардель[20]. Коли з’являлись дуже важливі новини, як ця, дошку кілька разів змінювали поза передбаченими годинами, аби надзвичайними вістями розбурхати в публіці сум’яття. Це майже завжди робилося в час виборів і було зроблене у взірцевий і незабутній спосіб під час сенсаційного перельоту Кончі Венеґаса між Лімою і Боготою, перипетії якого щогодини відображались на балконі новин. 9 квітня 1948 року, о першій дня, загинув народний лідер Хорхе Ельєсер Ґайтан, впав, підкошений трьома влучними пострілами. Ще ніколи за бурхливу історію дошки така важлива новина не траплялась так близько від неї. Але вона не змогла її зареєструвати, бо газета «Ель Еспектадор» переїхала, інформаційні системи і звичаї модернізувалися, і тільки жменька нас, ностальгуючих відсталих, пам’ятає ті часи, в які ми знали, коли дванадцята чи п’ята дня, бо бачили, як на балконі з’являється дошка новин.
20
Аргентинський співак і композитор, одна з найвизначніших постатей в історії танго.