Твори в 4-х томах. Том 2

> ніби запрошуючи нас розташовуватись, і балакав далі.

— Блощиці,— несхвально мовив я до М'Коли мовою суахілі.

— Ні,— рішуче заперечив він. — Немає блощиць!

— Люті блощиці. Багато блощиць. Хвороба.

— Немає блощиць, — уперто заперечував він.

Врешті він переважив мене, і поки Римлянин говорив, — як я сподівався, — щось слушне, над'їхала машина, спинилася під великим деревом ярдів за півсотні від колючої загорожі, й тубільці заходилися вивантажувати й переносити речі, щоб стати табором. Мого намета з брезентовою підлогою стали напинати Між деревом і «курником», а я, присівши на каністру з бензином, завів з Римлянином, Дідом і Герріком розмову про полювання; тим часом Камау з М'Колою ставили табір, а вандеробо, розкривши рота, стояв на одній нозі.

— Де були куду?

— Там, — відповів Римлянин, показуючи кудись убік.

— Великі?

Римлянин розкинув руки, щоб показати, які в того куду велетенські роги, і затопив мене зливою свого красномовства.

За допомогою словника я насилу склав фразу:

— Де той куду, за яким ви стежили?

Замість відповіді — довга промова: вони, мовляв, — як я врешті зрозумів — стежили за всіма куду разом.

Стояв уже пізній полудень, і небо заволокли важкі хмари… Я змок до пояса, мої шкарпетки просякли рідкою багнюкою. До того ж я спітнів, штовхаючи машину й працюючи лопатою.

— Коли почнемо? — спитав я.

— Завтра, — відповів Геррік, навіть не потурбувавшись перекласти моє запитання Римлянинові.

— Ні,— заперечив я. — Сьогодні.

— Завтра, — не відступався Геррік. — Сьогодні пізно. Одна година світла. — І показав одну годину на моєму годиннику.

Я погортав словника.

— Полюватимемо сьогодні. Остання година — найкраща година.

Але Геррік почав доводити, що куду надто далеко. Мовляв, не встигнемо повернутись до табору. Усе це він пояснював жестами, завершуючи словами:

— Полювання завтра.

— Поганець, — мовив я по-англійськи. Увесь цей час Римлянин і Дід стояли мовчки. Я скулився: сонце зайшло за хмари, й стало холодно, незважаючи на задуху після дощу.

— Діду, — звернувся я до того.

— Що, пане? — озвався він.

Швиденько погортавши словника, я сказав:

— Полювання на куду сьогодні. Остання година — найкраща година. Куду близько?

— Може, й близько.

— Полювання зараз?

Вони порадилися між собою.

— Полювання завтра, — знов озвався Геррік.

— Помовч, Акторе, — мовив я. — Слухай, Діду, — пополюємо трохи сьогодні?

— Так, — відповів він, а Римлянин теж кивнув головою. — Тільки трохи.

— Добре, — сказав я й пішов по суху сорочку, фуфайку й шкарпетки.

— Полювання зараз, — сказав я М'Колі.

— Добре, — відповів він. — М'узурі.

З приємністю відчуваючи на собі суху сорочку, свіжі шкарпетки й черевики, я сидів на каністрі з бензином і попивав віскі з содовою, поки надійде Римлянин. Я був певен, що сьогодні стрілятиму по куду, й пив, щоб заспокоїтись. І щоб не застудитись. А ще я пив віскі просто так, бо люблю його, і хоч би який я був щасливий, а від віскі ставав ще щасливішим.