Твори в 4-х томах. Том 2

Знов поряд з машиною залишилися тільки два бігуни, але й вони починали відставати. Вони бігли все ще швидко й легко, але змагатися з машиною їм було не під силу. Врешті я наказав Камау збільшити швидкість, певний, що цей ривок не образить бігунів, гордих своєю витривалістю. Вони й собі прискорили біг, але, не наздогнавши нас, тільки засміялись; тоді ми по-вихилялись із машини й помахали їм руками, а вони стояЛи, зіпершись на списи, й махали нам. Ми розсталися хорошими друзями й знов їхали через безлюдний край, по бездоріжжю, все вперед, зеленою долиною, минаючи купки дерев обабіч.

Невдовзі дерев побільшало, вони росли густіше, чарівна країна залишилася позаду, і ми вже їхали ледь помітною стежкою через густий молодий ліс. Часом спинялися, щоб прибрати з дороги якусь колоду, а то й зрубати дерево, яке заважало проїхати. Подеколи доводилося здавати назад із заростів і шукати кружного шляху, щоб знову виїхати на стежку, розчищаючи шлях довгими мисливськими ножами «панга». Вандеробо працював абияк, та й Геррік не старався. А от М'Кола працював спритно, як і всюди, де треба було вдаватися до ножа; він ру-«бав швидко, хоч надто сильно й аж якось мстиво. Я користувався пангою невміло. Тут потрібна гнучкість зап'ястя й до ножа важко звикнути відразу: рука скоро стомлюється й лезо видається важчим, ніж воно є. Я жалкував, що не прихопив своєї мічманської двосічної, гострої, як бритва, сокирки, якою справді рубаєш, а не стинаєш гілля, як ото кавалерійською шашкою.

Отож прорубуючи собі проїзд, коли вже проїхати не було як, та ще з таким водієм, як Камау, який вправно вів машину й чудово орієнтувався, ми подолали цю важку ділянку шляху й знов опинилися на відкритій рівнині з пагорбами праворуч. Але тут нещодавно пройшла злива, тому ми мусили бути дуже обережними в низинах, де колеса розривали дерен, грузли в рідкій багнюці й буксували. Ми рубали кущі й двічі бралися до лопат, а згодом, навчені не довіряти низинам, вибралися на високий край рівнини й знову заїхали в ліс. Покружлявши довгенько в пошуках проїзду, ми виїхали на берег потічка саме «там, де русло перегородила загата, що нагадувала бобрячі греблі. На протилежному боці ми побачили маїсове поле, обнесене живоплотом колючої акації, поряд кілька занедбаних краалів — обгороджених ділянок з ліплянками, а праворуч, над цією живою загорожею, видніли конусовидні стріхи хижок. Ми повиходили з машини: передбачалася важка переправа, та й піднятися на той берег можна буде тільки через маїсове поле, утикане пеньками.