Твори в 4-х томах. Том 2

Я помітив, що Камау збуджений, а М'Кола позаду схвально киває головою. Ми вперше побачили кабана, який не дреме-дув щодуху від нас. То був закуток, де ще не ступала нога ідасливця, незаймана місцина, що загубилася серед безкраїх просторів Африки. Я вже був ладен спинитись і стати тут табором.

Довкола розкинувся чудовий край, а ми їхали далі, кривуляли між велетенськими деревами, через степ, де тихо погойдувалася трава. Аж ось попереду праворуч завиднів високий частокіл масайського села. Село було велике, і на околицю, нам назустріч, посунув натовп цибатих, темношкірих, озброєних списами чоловіків; усі вони, на перший погляд, видавались одного віку, їхнє пряме волосся було заплетене в товсті коси, що теліпалися на спині. Вони оточили машину, сміючись і розмовляючи без угаву. Всі високі, з міцними білими зубами, пофарбоване в червонясто-коричневий колір волосся спадало чубчиком на лоб, усі красені, як один, привітні й веселі, на відміну від похмурих і погордливих північних масаїв. Кожен тримав у руці списа. Вони хотіли знати, що ми збираємося тут робити. Ван-деробо, очевидно, пояснив їм, що ми приїхали полювати на куду й поспішаємо. Але вони щільно обступили машину, не даючи йам проїхати. Один із них щось сказав, його слова підтвердили кілька інших, і Камау пояснив мені, що сьогодні опівдні вони бачили на стежці двох самців куду.

«Не може того бути, — подумки казав я собі.— Не може того бути».

Я звелів Камау рушати, й ми повільно рушили крізь натовп тубільців, що зі сміхом і вигуками заступали дорогу, ризикуючи потрапити під колеса. Так, це були найвищі, найкраще збудовані, найгарніші, та ще й найжиттєрадісніші й найвеселіші люди, яких я зустрічав у Африці. Коли ми врешті виїхали з натовпу, тубільці побігли поряд з машиною, так само голосно сміючись і, мабуть, показуючи, як вони легко бігають, а коли машина набрала швидкості й поїхала вгору рівною долиною потічка, поїлося справжнє спортивне змагання; та бігуни один за одним відставали, махали нам навздогін, широко всміхалися, і тільки двоє з них, довгоногі бігуни, все ще легко й гордовито мчали поряд з машиною, як добрі скакуни, і не випускали з рук спи-<іІв. Далі нам довелося узяти праворуч, і рівна зелена долина йёрейшла в горбисту місцевість; а коли ми на першій швидкості поповзли вгору, вся ватага знову наздогнала нас; бігуни ’сміялися, вдаючи, ніби анітрохи не засапались. З-за куща вискочив маленький кролик і злякано закривуляв; масаї, що гналися за нами, впіймали кролика, і найвищий із них, підбігши до Машини, простяг його мені. Я взяв звірятко й, відчувши, як калатає серце в м'якому і теплому пухнастому тільці, погладив його, а масай приязно поплескав мене по плечу. Я взяв кролика за вуха й простяг його назад масаєві. Але він тільки завзято хитав головою. То був подарунок. Я подав кролика М'Колі, але той усе сприйняв за жарт і повернув його одному з масаїв. Ми їхали далі, а масаї знову бігли навздогін. Той, що взяв кролика, нахилився, посадив його на траву, а коли кролик дременув, усі засміялись. М'Кола тільки похитав головою. Нам усім неабияк сподобалися ці масаї.